Час від часу в українському суспільстві виникає майже конфліктна ситуація, коли в асортименті брендів чи у майстрів з вишивки з’являються чоловічі моделі вишитих сорочок (вишиванок) з боковою чи плечовою застібкою. І починає лунати: «Зрада! хтось пошив, а хтось вдягнув косоворотку!».
Але чи є в цих ситуаціях «зрада»? Спробуємо коротко дослідити тему, чи дійсно сорочки із зміщеною застібкою є «косоворотками».
Почнемо здалеку, аж з часів Давнього Риму, навіть трішки раніше – Давньої Греції. Спочатку греки, а потім й римляни, почали носити одяг, відомий як «туніка». Крій у туніки простий: у відрізі тканини роблять отвір для голови, а по боках, залишивши отвори для рук, зшивають (й то не завжди – інколи достатньо було просто підперезати той одяг паском чи ременем). Пізніше до туніки почали пришивати рукави. Прикрашали туніку вишивкою або тканою кольоровою смужкою по низу та по плечах, пізніше - по краях рукавів. Додаткове оздоблення туніки було вже ознакою певного статусу людини, наприклад, окремий вид tunica laticlavia – «туніка сенаторів», прикрашався пурпуровою широкою тканою або вишитою смужкою попереду.
Перескочимо в часі на 2 тисячі років, ближче до нашого сьогодення. Наші прапрапра-, аби отримати полотно, мали багато клопоту: посіяти-виростити-зібрати льон чи коноплі, обробити (вимочити, пом’яти, розчесати), далі напрясти нитку й виткати полотно (його ще потім визолити, вибілити). Після такого енергозатратного процесу виготовлення тканини, ставлення до неї було досить економним. Тут хтозна – запозичене воно було, чи наші пращури самі до того дійшли, але крій більшості автентичних сорочок й зараз називається «тунікоподібним». А оскільки обробка отворів та швів теж процес тривалий, тих отворів у тканині робили мінімальну кількість.
Сорочки Чернігівщини
Фото з книги В.Зайченко «Вишивка Чернігівщини» – Родовід, 2010
Повертаємося до крою чоловічих сорочок, які в народі називаються «вишиванками» та «косоворотками». Найпростіша бокова чи плечова застібка – зав’язка. Хто мав можливість – використовував ґудзики: дерев’яні, з мушлі чи перламутру, скляні, з різних металів, а після відкриття у XIX столітті целулоїду – різноманітних пластикових.
Найпростіша причина, чому бокові застібки були практичними саме на чоловічих сорочках – безпека. З давніх давен люди носили на шиї різноманітні амулети, пізніше – хрестики (часом чималі). Під час роботи той оберіг легко міг випасти через прямий розріз сорочки й потрапити чи то в жорна, чи в колесо, а вішали їх зазвичай на міцних шнурках – от тобі й «нещасний випадок на виробництві».
У книзі «Український стрій» Майї Білан та Галини Стельмащук (видавництво «Апріорі», 2011) написано наступне:
«…такі сорочки побутували здавна й були винаходом українських жінок. Вони помітили, що у зношеній сорочці вишиття залишалося добрим, і знайшли спосіб використати його кілька разів. Варто лиш смугу взору зробити суцільною, а розріз і застібку зсунути вбік, як манишка стає окремою деталлю, яку легко можна пришити до нової сорочки».
Безпечно та практично – еге ж?
Сорочка з Волині
Фото з книги М.С. Білан, Г.Г. Стельмащук «Український стрій» – Львів:Апріорі, 2011
В книзі «Косоворотка: русская мужская рубаха…» розглядають також версію виникнення бокової застібки «щоб зберегти тепло». Версія, на мою особисту думку, трішки «з повітря», бо крій був поширений також в теплих регіонах, сорочки без додаткового одягу під нею носилися влітку. Тому версія «для тепла» більше підходить до верхнього плечового одягу.
В згаданому альбомі, серед наведених фотографій часто можна побачити також крій не з прямою планкою застібки, а з діагональною. Але й вона не є унікальною та особливою ознакою «косоворотки». Діагональний (осьовий) вид розрізу на одязі поширений серед народів Сходу та Азії та досить детально досліджений, наприклад, у зразках одягу часів імперії монголів, яка існувала тривалий час на територіях від Тихого океану до Східної Європи (можна детально почитати тут)
Ліричний відступ: дослідники в РФ й досі не можуть знайти та пояснити ані дати ані історії появи слова «косоворотка», ані довести його давність, на відміну від слів «рубаха», «сорочка» та «сорочица». Навіть у великому словнику В. Даля, виданому у середині 1860-х років, немає окремо слова «косоворотка», а лише опосередкована згадка у статті «косой»: «косой ворот, русский, воротник наших кафтанов, для голой шеи; также ворот русской рубахи, с запонкою на боку». (за виданням словника 2007 року).
Рубаха (косоворотка), Семипалатинська губернія
Фото з книги «Косоворотка: русская мужская рубаха... » – 2020
Отже, маємо висновок, що зміщений на бік розріз та застібка на плечі у чоловічої сорочки не є причиною називати ту сорочку «косовороткою».
У російської рубахи є кілька інших ознак, за якими можна припустити, що вона «не вишиванка»: зазвичай вона довша від української сорочки (до коліна, довжиною 120-130 см); часто уставка-ластка під пахвами виготовлена з кольорової тканини (на українських сорочках ластка зазвичай з тої ж тканини, що й основа); розташування вишивки на українських чоловічих сорочках традиційно – по центру на грудях, вишитий комір та низ рукава (може бути з манжетою), на російських рубахах вишивка на грудях часто асиметрична, зміщена в бік, також святкові російські рубахи прикрашалися вишивкою на подолі; для української сорочки притаманні природні кольори тканини – білий/сірий/бежевий – кольори натурального льону чи конопель, відтінок залежав виключно від того, скільки зусиль було докладено майстринею до процесу вибілювання полотна, російські рубахи, особливо періоду XVIII – початку XX століття часто шилися з кольорових тканин.
Рубаха (косоворотка), Пермська губернія. Фото з книги «Косоворотка: русская мужская рубаха..." – 2020
Узори вишивки у більшості випадків залежали виключно від вмінь та майстерності вишивальниці – рослинні мотиви, птахи чи тварини, геометричні орнаменти… Але то вже окрема довга розмова – «чи можна за вишивкою на сорочці дізнатися вік або майновий стан людини, місце народження, ім’я батьків та кількість дітей» :)
На обкладинці статті фото з книги: Т.В.Кара-Васильєва, А.О. Заволокіна "Українська народна вишивка – 1996.
