Нація – це сукупність індивідів, яких характеризує чотири основні характеристики: єдине суспільство, спільна територія, спільна історія, спільна доля. Націєтворення – процес, який триває постійно. Чи може одна людина впливати на такий процес і на цілу націю?
Важко переоцінити вклад в українську культуру Пантелеймона Олександровича Куліша (1819–1897). Людина-титан, енергія якої захоплювала всіх навколо. Його ентузіазму та продуктивності можна лише позаздрити: письменник, фольклорист, етнограф, лінгвіст, критик, редактор, видавець, перекладач Біблії на українську мову, автор першої фонетичної абетки української мови, яку ми використовуємо і зараз, автор першого українського історичного роману «Чорна рада».
Саме Пантелеймон Куліш довго домагався дозволу видання українського часопису «Основа» – першого українського журналу, і був найактивнішим діячем у його створенні.
IvanoF / violity.com
«Основа» – надзвичайно важливий часопис, оскільки ставив собі за завдання формування української ідентичності, а це основа націєтворення та майбутньої державності.
Як, будучи вчителем російської мови, почавши свій творчий шлях російською, він відкрив у собі українство? А сталося це у 1842 році в Луцьку. Куліш був направлений в школу учителем російської мови. Там він познайомився з на 10 років старшим за нього бібліотекарем Іваном Хильчевським (1809–1899), з яким здружився і який мав значний вплив на Куліша та навернув його до українства.
Куліш. Автор Т.Г. Шевченко
Хто зна, як би повернулась доля України, якби не Куліш? Бо очевидно, що роль особистості в історії дуже важлива, але виміряти наскільки неможливо.
Сам Куліш висловив подяку за це Хильчевському, присвятивши йому свою поему «Настуся», вперше надруковану в «Основі» 1861 року за жовтень. В посвяті до поеми Куліш звертається до свого давнього друга та учителя:
Івану Пилиповичу Хильчевському
Як з тобою ми зустрілись
На шляху широкім,
Ти заглянув мені в душу
Своїм добрим оком
І порадив мене щиро,
Куди прямувати.
Довго йшов я, та й прибився
До рідної хати.
Тут Куліш згадує знайомство з Хильчевським, та як він навернув його до українства «рідної хати».
Не пійду я дальше хати,
Мій коханий брате;
Буду в хаті я співати,
На бандурі грати.
Ой чи в нас же в рідній хаті
Нічого згадати,
Нічим тугу розігнати,
Вгору дух підняти?
У цих рядках автор визначився зі своїми планами на життя, де побачив свою роль і чітку ціль у житті, яку до цього шукав. Енергія, яка його переповнювала, нарешті знайшла місце, де вона була потрібна. Він стане локомотивом українства в середині ХІХ століття і всіма силами буде піднімати «дух», тобто національно-патріотичну свідомість народу.
А ти, друже мій Іване,
Прийми мою дяку,
Що колись порадив щиро
Мене серед шляху.
За порадою твоєю,
Я прибивсь до хати, –
Годі по світу блукати,
Дороги питати!
Пантелеймон Куліш, в період після революцій 1848–49, так званої «весни народів», напевно, як багато хто тоді, розчарувався в старих цінностях та був у пошуках нових. І завдяки другу та вчителю знайшов себе, що наповнило його енергією та продуктивністю, яка згодом була втрачена через арешти та репресії щодо української мови в 1863, 1876, 1884 роках.
