Хатою ллється сміх…
Мати із старшими дітьми накриває стіл. Ось на столі уже калачі. З печі дістають пироги з маком й борщ. Кожен куточок оселі наповнений теплом й атмосферою свята. Пахне соломою. Переддень Різдва.
Перед самим Різдвом, в особливий вечір, українська родина збиралася, щоб сплести соломʼяного павука.
Різдвяні павуки – одні з найдавніших та найзагадковіших витворів з соломи, які вражають своєю гармонією та багатогранністю.
Солом'яний павук. Робота сучасних майстринь. Київщина.
Колекція Музею Івана Гончара
Плели його зі спеціально обробленого жита. А висів у хаті павук до Водохреща.
Оздобу підвішували до балки під стелею або на вікно. Кожному хотілося доторкнутися до нього головую – на удачу.
Простір перетворювався на особливий, трішки магічний. Адже павук обертався від найменшого подиху повітря, ніби оживав. Прикраса нагадує павутину, павук-засновник, який тче павутину – матеріальне добро.
PAVUK
Наші предки вірили, що він оберігає житло та родину, й є символом гармонії світу.
«В основі може бути велика подвійна пірамідка, до неї дочіпляють багато малих і можна ще всередину додати одну – середнього розміру, але не більше. В одній роботі більше ніж три розміри не використовують», – розповіла майстриня Марія Іванишин виданню Локальна історія
Лише сьогодні цей звичай повертається із забуття. Традиції живуть, коли ми продовжуємо їх та осучаснюємо.
До прикладу, як це робить сучасний бренд PAVUK. Магазин пропонує забрати оздобу власними руками, розповідає про тяглість українських традицій й закохує в українське.
pavuk store / instagram
Різдво — це про тепло, єднання та особливі моменти з рідними.
Ось він, день, якого чекають й готуються всенький рік. Різдво.
Вікна вкриті візерункам. В печі потріскують дрова. Вся родина зібралася разом. Чисто прибрана хата прикрашена найкращими вишитими рушниками та образами.
Дітвора вже розтрусила солому по підлозі, весело МЕкаючи, БЕкаючи, щоб в новому році худоба й птиця велася.
Сіно клали й на стіл, й під стіл. А під обрус ховали зубці часнику, щоб злі духи боялись до хати ввійти.
Господар вносить в дім дудуха й промовляє: «Дідух до хати, біда з хати». Ставить в кутку на покуті, найпочеснішому місці оселі.
Дідух створювали з необмолечених колосків першого снопа жита, пшениці й подекуди вівса. Прикрашали кольоровими стрічками, сухоцвітами та калиною.
За повірʼям, чим багатший дідух – тим багатший буде наступний врожай.
Часто дідуха створювали у формі «дерева життя» — універсального символу гармонії та безперервності буття, який присутній у багатьох культурах світу.
Дехто вставляв ложку прямо в дідуха, щоб голоду не було. А хтось й знаряддя праці, такі як серп, щоб добре й результативно працювалося.
Назва походить із старословʼянської й означає «дух предків». Символізує родоначальника родини – діда. Звідси й «дідух». Хоча в різних регіонах України, можна почути різні назви.
Сьогодні традиція відродилася й дещо трансформувалася з плином часу. Дідух повертається як елемент святкового декору. Його сучасні форми та дизайни поєднують автентичність і стиль. Він надає інтер’єру затишку та особливого колориту. Дідух знову стає невідʼємним атрибутом українського Різдва.
Українці сьогодні надають перевагу мінімалізму
PAVUK
Коли сонце схилилося до заходу, на столі чекають 12 страв, приготовані з турботою. Свята вечеря в сімейному затишку.
12 священних страв, що символізували 12 місяців. Згодом 12 апостолів. Необхідно було скуштувати кожної й запити узваром.
Кутя – сакральна для українців страва. Страва єднання з предками. Саме з Куті починається різдвяна трапеза.
Вона пройшла крізь віки разом з українцями, з’являючись на святкових столах навіть у найтяжчі періоди історії. Це страва, що єднає покоління, символізуючи силу духу, традиції та незламність, і залишається важливою частиною нашого Різдва й по сьогодні.
Євген Клопотенко досліджує автентичну українську кухню й ділиться давніми рецептами. Традиційно на Правобережжі її готували з пшениці, а на сході — з ячменю. Заправляли тертим маком, горіхами, медом та навіть узваром
Загалом кутю під час різдвяно-новорічних свят готували тричі, перший раз на Святвечір та Різдво, потім на Щедрий вечір та втретє — на Водохреще.
На Святий вечір, у переддень Різдва готували багату кутю. Вона була пісною.
Щедру кутю готували на Старий Новий рік або Василя. І завершували цикл різдвяно-новорічних свят, голодною (пісною) кутею, яку готували на останню вечерю перед Водохрещем.
Цікаво, що після вечері кутю не прибирали зі столу, а залишали на ніч, вірячи, що померлі предки прийдуть її скуштувати.
Сьогодні традиція приготування куті залишається актуальною, а нові кулінарні інтерпретації не втрачають символічного змісту цієї страви.
«Колядники з зіркою», Анастасія Рак
honchar.org.ua
«Чи веселити, пане-ґаздо, на цей Святий вечір?»— лине знадвору. То колядники завітали до господи.
Фото з Луганщини
«В Вифлеємі новина:
Діва сина родила!
Породила в благодаті
Непорочна Діва-Мати Марія!»
Колядки співали, колядували.
Першими йшли до коляди найменші. Їхній репертуар становили одна-дві колядки, які виконували під вікнами. Далі більша групка дітей ішла селом зі «звіздами».
Фото: Бетлегем у селищі Ясіня на Рахівщині у 1930-тих років. Фото: Карела Ганси
Колядки мандрували селом, від хати до хати, не минаючи жодного обійстя.
«Нова радість стала,
Яка не бувала:
Над Вертепом звізда ясна
Світу засіяла»
«Колядки в Україні», 1864 рік
остянтин Трутовський
Окрім релігійних, існували дохристиянські та побутові колядки.
Старші хлопці гуртувались у групи «віфлеємщиків-бетлегемів». Майстрували «вертепи», «церковці», «звізди» та виготовляли традиційні костюми, необхідні для рядженого колядування.
Раніше для виготовлення зірки брали облук звичайного сита й приробляли зовні ріжки, всередину вміщали хрестовину. «Звізду» прикріплювали на верхньому кінці палиці під ріст хлопчаків і крутили. Декорували «звізди» аплікаціями з кольорового паперу. Папір, який прилаштовували замість сітки сита, змащували олією, аби добре просвічувався зсередини, де горіла свічка. (Локальна Історія)
Колядницькі зірки виготовляли в усіх регіонах України – від Карпат до Дону.
Звісно, різним куточкам України притаманні були свої особливості виготовлення різдвяної звізди. Хлопці, які носили зірку, звалися звіздарями. А майстрів, які створювали зірки, шанували.
Зірки Володимира Шагала із колекції національного музею народної архітектури та побуту України
Локальна історія
Різдвяна звізда в селі Мацьковичі, 1943 рік (фото з книги Творці різдвяних звізд)
«Українські словники подають слово "звіздар" як чаклун, який ворожить на зорях», — розповідає Богдан Новак, сучасний майстер. Він створює зірки з Надсяння.
Ще одним важливим звичаєм, про який варто згадати, є вертеп
Це театралізоване дійство котре зображує історію появи на світ Сина Божого, це також прославлення Бога через дійство, що зображує різдвяну містерію.
Фото:vsviti.com.ua
Ряджені ходили домівками й відповідно до своїх ролей виконували певні дії. Чорт, циганка, коза та інші герої влаштували святковий вертеп. Чорти робили шкоду, жиди залицялися до жінок. Такі театрально-ігрові дійства поєднували дві речі – народження та смерть.
Сотні років тому вертепом був пересувний ляльковий театр, де показували різдвяні історії та сцени народження Ісуса, біблійні сюжети. З часом вертеп почали показувати справжні люди, як зараз у театрі.
Основні персонажі українського вертепу: Три Царі з дарунками; Ангел; Ірод; Чорт; Пастушок; Смерть; Циган. Також до гурту приєднувалися музики та міхоноша, який носив торбину й усі дарунки від господарів. В різний час до персонажів вертепу додавалися Баба з Дідом, Паламар, Купець, Запорожець, Гайдамака, воїни УПА.
Фото: Офіційний сайт Центральної бібліотеки Полтавської міської територіальної громади
Українське Різдво — це час, коли традиції набувають нового сенсу. Від старовинних символів до сучасних інтерпретацій — усі ці елементи створюють неповторну атмосферу свята. Вони не лише зберігають пам’ять про минуле, а й надихають нас на творчість і нові прочитання звичаїв.
Святкуймо Різдво, поєднуючи автентичність і сучасність, щоб зберегти унікальність української культури для майбутніх поколінь!
Вечеряймо.
Читайте також:
