Чопіни: історія незвичайного жіночого взуття на платформі

Знатні дами здавна прагнули підкреслити свій статус і красу, одягаючи чудові сукні та коштовності. Взуття теж відігравало важливу роль у культурі та моді різних епох. Яскравим прикладом є чопіни, також відомі як цокколі або пьянелло (італ. pianelle, англ. chopine). Уперше це унікальне жіноче взуття на платформі з'явилося у Венеції наприкінці XIV – на початку XV століття.

В епоху Відродження Венеційська республіка була ключовою ланкою, що з'єднувала ринки Сходу і Заходу. Вважається, що дизайн чопінів був натхненний взуттям на платформі, яке потрапило до Венеції з Азії торговими шляхами. Основними матеріалами для виготовлення чопінів слугували дерево і корок. Завдяки їм взуття було відносно легким, попри значну висоту підошви. Висота платформи варіювалася від 10–15 см до екстремальних 50–80 см.

Спочатку чопіни були простими й мали практичне призначення. Оскільки через близькість лагуни вулиці Венеції часто затоплювало, дами вдягали дерев'яні туфлі на платформі, щоб захистити подоли своїх суконь від бруду та води. Утім, з часом чопіни вийшли за рамки утилітарності, ставши важливим елементом моди.

У XV–XVI століттях чопіни перетворилися на символ величі та благородства. Висота платформи безпосередньо асоціювалася із соціальним становищем: чим вище були чопіни, то вищий статус мала жінка. Венеційські аристократки використовували це взуття як спосіб підкреслити своє багатство і перевагу, адже для пересування в таких туфлях часто була потрібна допомога служниць, що саме по собі вказувало на достаток.

Цікаво, що чопіни викликали неоднозначну реакцію в суспільстві. Католицька церква засуджувала їх, називаючи «розпусними» та «безпутними», вважаючи, що таке взуття сприяє марнославству та зневажає скромність. Однак це не зупинило поширення чопінів по всій Європі, зокрема в Італії, Іспанії, Франції та Англії.

Чопіни виготовляли з дерева або корка, а верхню частину часто обтягували шкірою, оксамитом, шовком або парчею. Платформа могла бути прикрашена вишивкою, золотом або дорогоцінним камінням, що підкреслювало розкіш взуття. Високі чопіни робили ходу нестійкою і незграбною, тому жінкам доводилося покладатися на супровід слуг. 

Сьогодні виділяють два типи чопінів: венеційські та іспанські. Венеційські чопіни зазвичай виготовляли з дерева. Їхня платформа дещо звужена і візуально нагадує копито. Іспанські чопіни навпаки мали стійку платформу з корка за розміром усієї стопи.

Мода носіння чопінів також відрізнялася. У Венеції дами вдягали з цим взуттям подовжені сукні, а в Іспанії – сукні звичайної довжини, які дозволяли демонструвати дороге оздоблення чопінів. Торгівля текстилем була головним джерелом економічної могутності Венеційської республіки, тож демонстрація взуття серед шляхетних дам вважалася ознакою бідності її родини.

Наприкінці XVI століття мода на чопіни почала згасати. У 1590-х роках у Європі стали популярними туфлі з підборами, які поступово витіснили громіздкі платформи. Перехід до підборів був пов'язаний зі зміною естетичних ідеалів і практичністю: підбори забезпечували більшу стійкість і витонченість. Крім того, в той час чопіни носили куртизанки, що підірвало їхню репутацію серед аристократії. До початку XVIII століття це взуття практично вийшло з ужитку у вищому суспільстві.

Однак історія чопінів на цьому не закінчилася. У 1937 році італійський дизайнер Сальваторе Феррагамо відродив концепцію взуття на високій платформі, створивши туфлі з товстою підошвою з корка. Після Другої світової війни таке взуття стало набирати популярність. 

Сьогодні старовинні чопіни можна побачити у великих музеях світу. Вони є символом епохи, коли взуття було не просто предметом гардероба, а й справжнім витвором мистецтва.