Кераміка раку – незвичайний японський посуд з унікальним дизайном

Історія кераміки раку починається наприкінці XVI століття в майстернях із виробництва черепиці. В той час завершувалося будівництво палацу в Кіото, призначеного для Тойотомі Хідейосі (1537–1598), який об'єднав Японію і став фактично одноосібним правителем. Майстер чайної церемонії Сен-но Рікю, який займався розробкою нового посуду для палацу, звернувся до майстра з черепиці Танаки Тьодзіро, щоб той створив прості чайні чаші, які б втілювали в собі цінності вабі-сабі (бачення краси в недосконалому). 

Назву «раку» (яп. 楽 – природність, насолода, простота) кераміка отримала від назви палацу Дзюракудай. Чайні чаші відзначалися ієрогліфом раку. 

Тойотомі Хідейосі дарував майстру Тьодзіро прізвище Раку, що передавалося впродовж 15 поколінь разом із сімейними секретами майстерності традиційної кераміки раку. Зростання популярності чайних чаш раку почалося в XVII столітті. Тоді їх стали виготовляти інші майстри, копіюючи первісний дизайн і форму виробів сім'ї Раку. 

Впродовж усієї своєї історії гончарне мистецтво раку створювалося безліччю талановитих художників, кожен з яких привносив у цей вид мистецтва свій унікальний погляд і стиль. 

Технологія виробництва чайних чаш раку передбачала використання вогнестійкої глини, яку майстри формували вручну, без використання гончарного круга. Через це керамічні вироби раку мають унікальний неповторюваний дизайн. Після того, як виріб було сформовано та вкрито свинцевою глазур'ю, його поміщали в піч вакігама, де його обпалювали за температури приблизно 900°C. Потім розпечений посуд виймався з печі, маючи яскравий червоний колір, і ставився на відкрите повітря для охолодження. Чайні чаші, виготовлені в техніці раку, мають оригінальний вигляд і незвичайну пористу поверхню.

В Японії кераміка раку асоціюється з чайними чашами, оскільки до ХХ століття майстри виготовляли тільки їх. Самі чайні чаші раку не мали попиту серед колекціонерів у Західних країнах – вони дуже відрізнялися від експортованих предметів мистецтва і посуду. Проте у 1911 році англійський художник і гончар Бернард Ліч відвідав Японію, де познайомився з керамікою раку, яка його неабияк здивувала і зацікавила. Він зробив записи про процес виробництва у своєму щоденнику, що пізніше увійшли до його «Книги гончаря». 

Однак більшої популярності в США, а потім і в Європі, кераміка раку набула тільки в 1950-х роках, коли американський художник-кераміст Пол Солднерпочав експериментувати з цією технікою. Той час можна вважати зародженням західної раку, оскільки японська технологія була перероблена, відкриваючи нові можливості для створення унікальних дизайнів і кольорів.

На відміну від японського, західне мистецтво раку не обмежувалося чайними чашами: майстри стали створювати вази, тарілки, блюда, глибокі чаші, а також різні фігурки. Для отримання нових дизайнів використовували мідну глазур, різке охолодження у воді, кінський волос (для нанесення тонких візерунків), обробку димом (для досягнення незвичайного райдужного кольору з переливами) і багато іншого. 

Колекціонуючи кераміку раку, важливо враховувати такі фактори, як авторство та вік виробу, його стан і естетична привабливість . Відомі художники, унікальні або рідкісні предмети, що тісно пов'язані з історією і традиціями гончарної справи раку, як правило, більш цінні і затребувані колекціонерами.

Завдяки своїй унікальності, навіть через 600 років, кераміка раку продовжує розвиватися і привертати увагу колекціонерів і любителів кераміки.