Історія та основні типи старовинних барометрів

Перший барометр було розроблено і створено учнем Галілео Галілея італійським математиком і фізиком Еванджелістою Торрічеллі в 1643 році.

 

Торрічеллі разом зі своїм помічником Вівіані провели дослід, в якому використовували запаяну зверху скляну трубку з ртуттю, що занурювалася в посудину, де теж містилася ртуть. Ртуть у трубці піднімалася щодня на різну висоту, а над нею залишався порожній простір. Це привело вченого до думки, що атмосферний тиск мінливий, і це впливає на рівень ртуті в трубці – що вищий атмосферний тиск, то вищий рівень ртуті в трубці. 

Спочатку цей винахід використовували для вимірювання висот і експериментів із повітряним насосом (вакуумом). Прогнозування погоди стало другорядною функцією барометра, коли було виявлено зв'язок між атмосферним тиском і зміною погоди.

У 1695 році англійський годинникар Деніел Куер запатентував перший барометр-цистерну, яка була герметично закрита для запобігання витоку ртуті. Цей важливий винахід зробив барометри більш безпечними, точними та портативними.

Приблизно в той самий час було винайдено «колісні» барометри з великим циферблатом, сполученим із ртутною трубкою шківом. По міру руху ртуті в трубці стрілка рухається і вказує на мітки, що позначають різні погодні умови – це дає змогу швидко і чітко визначити погоду.

У XVIII столітті з'явилися перші «кутові» барометри (діагональні). Конструкція містила в собі розташовану під кутом скляну трубку, яка мала вигин перед найнижчою точкою. У таких барометрах ртуть переміщується на більшу відстань по схилу трубки, що дає більш докладні показання.

Знаменитим виробником кутових барометрів у XVIII столітті був Чарльз Орм. Деякі з його пристроїв містять дві, а іноді й три скляні трубки – це збільшує звичайну відстань, на яку ртуть може підніматися або опускатися, що забезпечує ще більшу точність приладу. Він також першим застосував практику дистиляції ртуті для видалення домішок.

У 1844 році французький інженер Люсьєн Віді виготовив барометр-анероїд (з грец. anērós – без рідини), у якому збільшення або зменшення атмосферного тиску впливало на вакуумну коробку, сполучену з пружиною. Оскільки його винахід не потребував жодної рідини, барометр було безпечніше переносити, що робило його особливо корисним для моряків та альпіністів (кишенькові моделі). 

Як наукові інструменти барометри часто мали допоміжні функції, зокрема термометри для вимірювання температури і гігрометри для вимірювання вологості. Іноді їх також встановлювали на підлоговий годинник у довгому дерев'яному корпусі.

Наприкінці XVIII століття, імовірно у Франції, з'явився найвідоміший і найпопулярніший сьогодні дизайн колісного барометра у формі банджо. На початку XIX століття цей дизайн поширився в Англії і став своєрідним стандартом домашнього барометра, який вішали на стіну. Барометри-банджо зазвичай мали корпус із різних порід деревини, включно з найпопулярнішими червоним і чорним деревом, палісандром і горіхом. Майстри прикрашали дерев'яні корпуси барометрів різьбленням, інкрустацією, а також накладками з міді, латуні, срібла і золота, що надавало їм багатого зовнішнього вигляду. 

Сьогодні старовинні ртутні барометри є досить рідкісними і дорогими. Барометри-анероїди складають основний асортимент старовинних барометрів, виготовлених у період з другої половини XIX і до кінця ХХ століття. Вартість старовинного барометра залежить від виробника, віку пристрою, збереження і матеріалів. Колекціонери вважають за краще купувати барометри XIX та ХХ століть в хорошому стані, з цікавим оздобленням і патиною на металевих елементах корпусу.