Україна,
Увесь світ
Щоб брати участь в обговореннях потрібно авторизуватися.
Увійти
Фото Naa Густава Альберса.
Kunst & Albers — партнерство, засноване гамбурзькими німцями Густавом Кунстом (1836–1905) та Густавом Альберсом (1838–1911) на Далекому Сході Російської імперії і тривало до 1930-х років.
Соратники зустрілися в Шанхаї і, вирішивши, що в Китаї складно конкурувати в торгівлі з французами і англійцями, відправилися до Владивостока, який був військовим поселенням зі ста жителями. Кунст вже подорожував по Сибіру і оселився в Шанхаї, а Альберс служив мореплавцем і зазнав корабельної аварії на берегах Маньчжурії.[5]
У 1864 році у Владивостоці було засновано головне управління.
Для більшості німців, які прибули на російський Далекий Схід з Німеччини, були характерні ізоляція і корпоративізм. Вони намагалися зберегти своє національне середовище і спілкувалися між собою рідною мовою[6]. При цьому на благодійність витрачалися великі суми. Для придбання землі вони прийняли громадянство і православ'я, в зв'язку з чим в Німеччині був введений закон, що накладає заборону на подвійне громадянство [3].
Компанія фрахтувала судна для доставки товарів з Китаю до Владивостока, а також експортувала вантажі водоростей і морського огірка. Покупки робилися на рік вперед, але товар йшов швидше. Активність з року в рік набирала обертів, а регулярні рейси кораблів Добровольчого флоту до Владивостока, що почалися на початку 1880-х років, відкрили нові можливості для торгових компаній. Цьому сприяло зростання населення Владивостока до середини 1870-х років до 8 тисяч жителів [1].
У 1884 році у Владивостоці, на розі вулиць Світланської та Суйфунської, був відкритий перший універмаг Kunst and Albers [7].
У 1886 році в бізнес вступив німець Адольф Васильович Даттан, який до цього працював в ньому прокурором (бухгалтером) [8] [9].
На початку 1890-х років ціни на місцевому ринку були в два-три рази вище, ніж в європейській Росії [10]. За заявою керуючого Контрольною палатою В. І. Капустіна в 1892 році: «Споживач на Амурі ще бідний, а бідні споживачі завжди переплачують. Торгівля завжди бере великий відсоток там, де може, і це цілком природно, адже капітал не є благодійником»[11].
Реклама Kunst & Albers, 1903
А. В. Даттан обґрунтовував стан справ тим, що торговельні витрати на Далекому Сході були занадто високі в порівнянні зі збутом, велика частина маржі була «з'їдена» накладними витратами. Крім того, фінансовий ризик тут був вище, ніж в європейській Росії, але і прибуток була вище, інакше ніхто б не займався таким трудомістким і довгостроковим бізнесом[12].
Торговий дім Kunst &; Albers у Владивостоці
(Управління партнерством)
Скульптурна група в торговому домі «Кунст і Альберс», Хабаровськ
Середня фігура тримала в руці меч, права фігура тримала ваги. З роками предмети були втрачені
У 1888 році був відкритий перший універмаг в Нікольську-Уссурійську, в 1893 році - в Миколаївську-на-Амурі, в 1894 році - в Олександрівську на Сахаліні, в 1895 році - в Благовєщенську і Хабаровську, в 1900 році - в Харбіні і, нарешті, в 1913 році - в Облуччі. Більш того, відкриття навіть в невеликих селах (Посієт, Слов'янка, Роздольне, Анучино та ін.) завжди диктувалося торгово-економічними перспективами[3].
Товариство «Кунст і Альберс» зосередилося на обслуговуванні освіченої і заможної еліти офіцерського складу і адміністрації і будувало свої універмаги в найпрестижніших місцях, позиціонуючи їх як зони «престижного споживання» [13]. Наймані купці були звільнені з Гамбурга.
У 1913 році річний оборот компанії становив 16 мільйонів рублів.
До 1914 року Kunst & Albers володіла 32 філіями в Амурській області і офісами в Санкт-Петербурзі, Москві, Одесі, Ризі, Варшаві, Кобе і Нагасакі. Почавши з оптової торгівлі з Китаю, компанія виросла до постачання сільськогосподарської техніки, транспорту та страхування. Відкритий в 1893 році, магазин у Владивостоці мав власний парогенератор. Після того, як Кунст покинув фірму в 1888 році і Альберса в 1910 році, син Альберса, Вінсент Альфред (1877-1960) і Даттан (у Кунста не було дітей), взяв на себе бізнес і керував ним до Першої світової війни. З її початком була опублікована стаття в столичній пресі, а потім і книга, в якій торговий дім характеризувався як центр німецького шпигунства. В результаті дій конкурентів Даттан був заарештований і незабаром відправлений на заслання в Томську область, незважаючи на чин статського радника і титул потомственого дворянина. Менеджери передали рухоме майно Харбінському відділенню Російсько-Азіатського банку, а нерухомість - в управління Churin &; Co.; Карл Ріхтер служив в останньому і керував майном до перемир'я.[8][9]
Ліквідаційна кампанія
У 1914-1916 роках письменник Фердинанд Оссендовський, який публікувався під різними псевдонімами, розгорнув кампанію газетних наклепів, шантажу і здирництва проти найбільшого торгового дому Далекого Сходу Kunst and Albers [14]. Як зазначав американський дипломат та історик Д. Ф. Кеннан, «в історії журналістики навряд чи можна знайти інший приклад такої жорстокої і тривалої особистої вендети» [15]. Оссендовський під псевдонімом Марк Чертван написав повість «Мирні завойовники». А потім була газетна стаття, швидше за все, вигадана самим Оссендовським, в якій оголошувалася підготовка до зйомок фільму, заснованого на сюжеті.
Компанія «Кунст і Альберс» була прозоро зашифрована в книзі як «Артіг і Вайс», а її керівники А. Даттан і А. Альберс відповідно під назвами «Вотан» і «Альфред Вайс». Оссендовскі, відносячи дію до епохи російсько-японської війни, намалював найширшу мережу німецького шпигунства, що охопила Росію. Компанія «Артіг і Вайс» і всі її співробітники безпосередньо підпорядковуються німецькому військово-морському відомству і постачають Берліну і Японії розвідувальну інформацію. За сюжетом названі інші, настільки ж прозоро зашифровані німецькі «шпигунські гнізда»: «Артур Родпель», «Хільманс», «Данджелідер», «Вітманн-Бауернамер», «Дімменс» - тобто компанії і торгові доми «Артур Коппель», «Е. Тіллманс і Ко», «І. Ланжелітьє і Ко», «Гейтман-Аурнхаммер», «Сіменс» і ін. «Шпигунська мережа» описувалася найширшим чином:
Німецькі колоністи населяли майже всю прикордонну смугу Королівства Польського і далі до Бессарабії і до Балтійського моря < ... > інженери, виробники, клерки різних німецьких фірм < ... > німецьких колоністів, які оселилися уздовж Волги < ... > на Уралі < ... > покупців лісозаготівельних і гірничодобувних підприємств, і за Уралом, від Кургану до Омська, < ... > великі покупці сибірської нафти.
Кампанію проти «Кунст і Альберс» інспірував і оплатив її головний конкурент - фірма «Чурін і Ко» під командуванням А. Касьянова, газета «Вечірній час», і, як пізніше писав Оссендовський в листі до Міністерства фінансів уряду Колчака, в своїй «боротьбі з німцями у всіх галузях нашого життя» він використовував кошти, надані найбільшим банкіром і підприємцем Н. Второвим, Голова ЦК А. Гучков і «Польські діячі» [16].
З'ясувавши передісторію наклепницької кампанії, Кунст і Альберс подали позов проти Оссендовського, Касьянова і редактора-видавця «Вечірнього время Б. Суворіна»[17], що викликало скандал у пресі.
З осені 1914 року почалося планомірне ураження Кунста і Альберса. Хоча обшуки не дали доказів шпигунства, німецькі та австрійські співробітники фірми були заслані до Сибіру; А. Даттан, двічі заарештований, також був засланий; урядові інспектори були призначені на головне підприємство у Владивостоці і великі філії для нагляду за фінансами [18] і, нарешті, з призовом в армію А. Альберса, торговий дім був фактично обезголовлений. В кінці 1916 року «Надзвичайна комісія по боротьбі з німецьким пануванням» прийшла до висновку про необхідність ліквідації Кунста і Альберса. Незважаючи на протести міської думи Владивостока і міської влади Хабаровська і Нікольсько-Уссурійська, Рада міністрів на початку січня 1917 року підтримав рішення комісії, наказавши призначити тимчасову адміністрацію для ліквідації підприємства, чому завадила революція.
Після Лютневої революції Оссендовський за участю свого колеги Е. Семенова сфабрикував ряд документів, покликаних довести зв'язки більшовицького керівництва з німецьким урядом. Ці папери, продані американському посланнику Е. Сіссону, стали називатися «паперами Сіссона». А. Альберс також прагнув викрити Оссендовського і після повернення до Німеччини, як встановив В. Буря, звернувся до директора Хабаровського краєзнавчого музею В. К. Арсеньєва, який писав у листі-відповіді від 21 травня 1925 року [19]:
Ваш люб'язний лист з дозволом на використання матеріалів про Оссендовського, який шантажував вашу компанію в горах. Владивосток в 1914-1916 роках - отримав. <... > Оссендовський зараз перебуває в Німеччині і з германофоба перетворився на германофоба. Він лає росіян на всіх перехрестях і курить пахощі на адресу німецького народу. Ціна цього пахощів така ж, як і його шантаж вашої компанії в минулому. <... > пана Оссендовського треба вивести на чисту воду.
У 1923-1925 роках радянська влада відібрали у компанії більше двох десятків будівель, частина з яких була передана колишнім власникам, а до кінця 1920-х років обклали «Кунст» і «Альберс» непосильними податками. Діяльність фірми в Росії закінчилася арештом рахунків в 1930 році; китайські гілки Кунст і Альберс існували до Другої світової війни.[14]
В кінці 1920-х років багато фірм були націоналізовані або підлягали ліквідації. Хабаровський філія проіснував довше за інших - до 1930 року. У документі Хабаровського обкому йдеться:
В результаті неодноразових мобілізацій багато торгових фірм регіону були змушені припинити свою діяльність, з великих фірм залишилися тільки конкуруючі Churin and Co. і Kunst and Albers. Ліквідація одного з них означає перетворення іншого в монополіста, що неприпустимо в нинішні непрості часи[9].
Двоє синів Даттана загинули, воюючи на боці царської армії, а третій керував справами до 1960 року в Китаї. Після 6 років вигнання Даттан зміг дістатися до своєї сім'ї в Наумбург. Даттан зібрав значну колекцію етнографічних цінностей корінних жителів Амурської області, які зараз зберігаються в Етнологічному музеї у Відні [9].
Коментарі 2