Антикварна колекція Італійські лігаторії XVII-XVIII ст. 12 од.

Massime e dettami diversi di prudenza. Nieremberg J. E. 1698
Книга Хуана Евсебія Ніремберга (Juan Eusebio Nieremberg) «Massime e dettami diversi di prudenza» видана в єпископській типографії Дзамбеллі м. Пьяченца в 1698 р.
Книга є бібліографічною рідкістю і зафіксована в каталогах особливо цінних і рідкісних стародруків.
Наукова атрибуція книги здійснена за електронним каталогом Іstituto Centrale per il Catalogo Unico delle Biblioteche Italiane.
Особливо важливо, що зберігся титульний аркуш з повними і точними вихідними даними.
Формат книги – 12* (14,6х8,5) см. Листова формула: [2] c., 244 c. Мова видання: італійська. Переклад з іспанської мови Іпполіта Вальмаріні. Цей твір був надрукований італійською в Римі в 1667 р., а згодом перевиданий в Пьяченца в 1698 р.
Особливу мистецьку цінність становить її художнє оформлення – сюжетна він’єтка на титульному аркуші – друкарська марка видавця. Варто відзначити високий рівень поліграфії – красиві і чіткі шрифти.
За змістом книга є релігійно-філософського характеру. «Massime» - в перекладі українською Максими або Аксіоми вважають за наукові принципи або самоочевидні положення. Автор виголошує найголовніші Максими та розглядає якою мірою вони впливають на решту нашого знання й керують ним.
Автор книги Хуан Евсебія Ніремберг (1595 – 1658) - іспанський єзуїт і містик. Народився і помер у Мадриді, але його батьки були німцями. Навчався при Королівському дворі та в Алкалі, а канонічне право - в Саламанці. Приєднався до Товариства Ісуса (єзуїтів) у 1614 р., а згодом став викладачем в єзуїтській семінарії в Мадриді. У побожних колах його високо цінували як автора книг «De la afición y amor de Jesus» (1630) та «De la afición y amor de María» (1630), обидва перекладені арабською, голландською, французькою, німецькою, італійською та латинською мовами. Ці твори, разом із «Prodigios del amor divino» (1641), зараз забуті, але переклад твору Фоми Кемпійського «Імітація» («Про наслідування Христа») Ніремберга (1656) все ще залишається улюбленим, а його красномовний трактат «De la hermosura de Dios y su amabilidad» (1649) - останній класичний прояв містицизму в іспанській літературі. До перекладу творів відомого іспанського містика зверталися також і російські письменники. Так, Тредіаковський здійснив переклад його книги «Бесіди короткі і сильні» у 1744 р.:
«На сие Бог нас создал, дабы нам быть благополучными, нежели как мы, ах! толь несчастливы, что и блаженства нашего или не познаваем, или оное презираем. Однако кто не знает предела, как к нему путь может положить? Заблуждаем слепо, и куда несемся, не знаем. Блаженство не чужое есть добро, но собственное наше. На что его инде ищем, которое в доме нашем рождается? В нас то, от чего бы нам быть благополучными; для чего ж бы нам занимать у других?» (л. 21 об.).
Книга в доброму колекційному стані збереження. Примірник повний. Книга оправлена пергаментом без орнаментики. В кінці XVII-XVIII ст. у мистецтві Франції та Італії посилюється інтерес до античного мистецтва і цим обумовлене використання в оправах давнього матеріалу – пергамену.
Книга має музейну, історико-культурну цінність.

[У коментарі присутні фотографії. Щоб побачити їх - авторизуйтесь!]

Compendium theologie et moralis. Habert L. 1741

[У коментарі присутні фотографії. Щоб побачити їх - авторизуйтесь!]

L'huomo di lettere difeso, & emendato del padre. Bartoli D. 1674
Книга Деніеля Бартолі «L'huomo di lettere difeso, & emendato del padre» видана в типографії П’єтро Брігончі м. Венеції в 1674 р.
Книга є бібліографічною рідкістю і зафіксована в каталогах особливо цінних і рідкісних стародруків.
Особливо важливо, що зберігся титульний аркуш з повними і точними вихідними даними.
Формат книги – 12* (14,7х8,3) см. Листова формула: 12 c., 312 c. Мови видання: італійська, латина. Особливу мистецьку цінність становить її художнє оформлення – сюжетна він’єтка на титульному аркуші, кінцівки, заставки та оформлення ініціалів з виливних прикрас. Варто відзначити високий рівень поліграфії – красиві і чіткі шрифти, в тому числі курсивні.
«L'huomo di lettere difeso, & emendato del padre» - трактат, що складається з двох частин про «людину літер (літератури)» («man of letters»), в якому автор Даніель Бартолі висвітлює важливі філософські думки щодо сенсів буття освіченої людини, акумулює свій досвід, зібраний впродовж двадцяти років з моменту його вступу до Товариство Ісуса. Книга мала міжнародний літературний успіх, що спричинило до призначення Бартолі в Римі офіційним історіографом Товариства Ісуса, як результат - створення монументальної праці Istoria della Compania di Gesu (1650-1673).
Термін «L'huomo di lettere» походить від французького терміну «belletrist» або «homme de lettres», але не є синонімом слова «академік». «L'huomo di lettere» - освічена людина, яка вміє читати і писати, на відміну від неписьменної людини в часи, коли грамотність була рідкісною, а отже, високо цінувалася на вищих щаблях суспільства. У 17-18 століттях термін «Belletrist» став застосовуватися до літераторів.
Основний фокус уваги класичної риторики був зосереджений навколо постаті оратора Цицерона, ідеального поєднання моральних цінностей та красномовства. З точки зору єзуїтів, цей ідеал у своїй подвійності стає святістю. Бартолі у свої книзі «L'huomo di lettere difeso, & emendato del padre» впевнено стверджує справедливість цієї моделі. Він висвітлює невігласів, демістифікуючи причину сонячного затемнення через своє наукове розуміння. У Частині I автор захищає письменного чоловіка щодо нехтування ним влади та багатства, натомість робить його провідником інтелектуального блаженства. Він розвиває тему переваги стоїків, згадуючи твори Сенеки, а також наводить приклади, взяті у Діогена, Плутарха, Плінія, Еліана, Вергілія. У Частині II наголошує на вадах сучасного письменника та пропонує своє бачення їхнього виправлення. Останній розділ присвячений критичній оцінці надмірностям дорогоцінного стилю бароко, який тоді був в моді. Натомість у приклад ставить постаті видатних італійців минулого - Колумба, Галілея, Данте, Аріосто, Тассо.
Даніелло Бартолі (італ. Daniello Bartoli, 1608 Феррара - 1685, Рим) - італійський єзуїт, учений, прозаїк, історіограф, гуманіст. Входить до числа класичних італійських письменників. Один з провідних письменників епохи бароко. Народився в сім'ї придворного хіміка у знатних представників родів Есте Альфонсо II д'Есте і Чезаре д'Есте.
Д. Бартолі вступив до Товариства Ісуса в 1623 р. Після двох років новіціяту відновив навчання в П'яченца. У 1626-1629 рр. вивчав філософію в Пармі. У 1629-1634 рр. викладав граматику і риторику в єзуїтській колегії. Висвячений в 1634 р., продовжив навчання в Мілані і Болоньї. До тридцяти років він був шановним проповідником, який виступав з проповідями в головних єзуїтських церквах Італії, включаючи Феррару, Геную, Флоренцію і Рим. У 1650 р. був викликаний до Риму для написання історії ордена єзуїтів. Тут він отримав звання ректора єзуїтській колегії і на цій посаді залишався до самої смерті в 1685 р. Будучи помічником вчених єзуїтів Джованні Баттіста Річчолі і Нікколо Зуччі, разом з Франческо Марія Грімальді брав участь в астрономічних спостереженнях, експериментах і відкриттях. Вважається, що Бартолі разом з Нікколо Зуччі, одним з перших 17 травня 1630 р. виявив екваторіальні пояси на планеті Юпітер. У 1644 р. Даніелла Бартолі повідомив про спостереження двох темних плям на Марсі. Був різнобічним вченим.
Книга в доброму колекційному стані збереження. Примірник повний. Обкладинка видавнича оригінальна: картон, обклеєний папером-ебру, корінець шкіряний з витисненою назвою книги.
Книга має музейну, історико-культурну цінність.

[У коментарі присутні фотографії. Щоб побачити їх - авторизуйтесь!]

Testimonianze delle Chiese di Francia sopra la così detta Costituzione civile del clero. 1793
Книга «Testimonianze delle Chiese di Francia sopra la così detta Costituzione civile del clero decretata dalla Assemblea Nazionale /nel loro original francese raccolte e tradotte dall'Abate Serafino Viviani Romano» (багатотомне видання «Свідчення церков Франції про так звану Цивільну Конституцію церкви затверджену Національною Асамблеєю») видана в типографії Модесто Фенцо м. Венеція в 1793 р. Надані на атрибуцію два томи цього видання 11 і 12, які сплетені в одну книгу. Книга є бібліографічною рідкістю і зафіксована в каталогах особливо цінних і рідкісних стародруків.
Особливо важливо, що збереглися два титульні аркуші з повними і точними вихідними даними. Формат книги – 4* (19х12,6 см) см. Листова формула: т. 11 – 232 с.; т. 12 - 239 с. Мова видання: італійська. Переклад з французької мови доктора теології та цензора Академії теології в Римі Серафіно Вівіані. Це перше венеційське видання цього твору. Очевидно, що видання цього твору було настільки важливим, що одночасно воно видавалося у Римі в перекладі Серафіно Вівіані; а також там же виходило подібне видання в 16 томах, підготовлене доктором Джованні Маркетті.
Особливу мистецьку цінність становить її художнє оформлення – сюжетна він’єтка на титульному аркуші – друкарська марка видавця. Варто відзначити високий рівень поліграфії – красиві і чіткі шрифти.
Книга присвячена історичним подіям, що відбулися у Франції під час революції 1789-1790 рр., висловлено критичне ставлення Святого Престолу по відношенню до релігійної політики французької держави.
Велика французька революція мала відверто антихристиянський характер. Починаючи з 11 серпня 1789 р. було відмінена двадцятина, що відняло у церкви частину прибутків. 2 листопада того ж року на пропозицію єпископа Отена Талейрана церковне майно перейшло в управління держави для погашення громадського боргу. Націоналізація церковного майна змусила Установчі збори зацікавитися фінансуванням церкви. Цивільна Конституція церкви, яку прийняли 12 липня 1790 р., й яка була ратифікована королем 26 грудня 1790 р., перетворила духівництво в державних службовців із встановленою заробітною платою. Церковники відтоді обиралися й повинні були присягати на вірність нації , закону й королю. Але безпрецедентним насильством над засадами християнської віри став порядок призначення представників духівництва, яких мусили обирати всі виборці певної території, незалежно від їхніх релігійних переконань. Тобто виходило так, що, приміром, у деяких містечках Лотарингії священика фактично призначала місцева юдейська громада, яка мала там більшість голосів. За стародавньою галльською традицією, а також почасти, відповідаючи духу Просвітництва, яке ратувало за світське суспільство, депутати не поцікавилися думкою Папи Римського щодо реформи Католицької церкви.
В березні 1791 р. Папа засудив усі церковні реформи в Франції. В результаті населення поділилося на дві антагоністичні частини. 65% церковних чинів або відмовилися від присяги або уникало її, що посіяло зерно драматичних подій 1792-1793 рр. Більш того, король був щирим католиком і прийняв бік Папи та тих священиків, які уникали присяги. Внаслідок, таких реформувань виникла специфічна релігійна конфесія, яка за визначенням не могла бути католицькою. Опір Святого Престолу з боку французької держави дав свої плоди – у 1801 р. обидві сторони підписали конкордат.
Книга в доброму колекційному стані збереження. Примірник повний.
Оправа книги: картон, папір під мармур (павиче перо), корінець шкіряний з тисненням золотом назви книги.
Книга має музейну, історико-культурну цінність.

[У коментарі присутні фотографії. Щоб побачити їх - авторизуйтесь!]

CCC.LXVI. Giorni Dell'Anno Consecrati Alla Passione Di Gesu Cristo. Rubbi A. 1793
Книга Андреа Руббі «CCC.LXVI. Giorni Dell'Anno Consecrati Alla Passione Di Gesu Cristo» («366 днів року, присвячені страстям Ісуса Христа») видана в герцогській типографії Джамбаттіста Бодоні в 1793 р. Це перше видання твору.
Книга є бібліографічною рідкістю і зафіксована в каталогах особливо цінних і рідкісних стародруків.
Особливо важливо, що зберігся титульний аркуш з повними і точними вихідними даними.
Наукову атрибуцію здійснено за каталогом «Catalogo della cospicua libreria del fu monsignore don Giuseppe Osti professore d'instituzioni canoniche della Pontificia Università di Bologna da vendere in corpo o in dettaglio nel palazzo gia Malvezzi ora università da S. Sigismondo» (Болонья, 1848, с. 201).
Формат книги – 12* (15,5х9,2см). Листова формула: [1-6] c., 7-374 с., [2] с. Мова видання: італійська.
За змістом книга релігійно-моралізаторська та складається з 366 дуже коротких медитацій, по одній на кожен день року. Кожна медитація починається з роздумів над уривком із Євангелія з описом страстей Христових та має на меті викликати емоційний імпульс, розпалити в нас більш сильну любов до милосердя, або пробудити питаннями, які сколихнуть в нас духовне сумління.
Андреа Руббі (1738 – 1817) - відомий венеційський літератор і журналіст, колишній єзуїт, викладач у єзуїтських коледжах (до 1773 р.). Після ліквідації Ордену Товариства Ісуса, присвятив себе повністю літературній та журналістькій діяльності. Автор трагедій та дидактичної поезії, він також систематично відстоював італійську літературу, активно реагуючи на «галоманію». Редагував 12 томів «Elogi italiani» - великого поетичного збірника. Більшість його творів присвячена італійській літературі та поезії – «Poemetti del secolo XV. XVI» (Венеція, 1785), «Lirici misti del secolo XVI», «Dante Alighieri» (Венеція, 1784). Найважливішою літературною працею Андреа Руббі стало складання «Parnaso italiano; ovvero, Raccolta de' poeti classici italiani» («Італійський Парнас», Венеція, 1784-1791), яке було видано в 56 томах.
Джамбаттіста Бодоні (1740—1813) - видатний італійський книговидавець. Саме йому нале­жить слава відродження високих художніх традицій у книжковому мистецтві Італії. Книги Дж.Бо­доні — «майстра простоти» — відзначалися якістю, гармонійністю та монументальністю.
Дж. Бодоні (1740-1813) народився в родині п'ємонтського друкаря; з вісімнадцяти років почав пра­цювати складачем у друкарні Конгрегації про­паганди віри в Римі. Там він набув практич­них навиків гравера-пуансоніста і навчився складати східні тексти.
У 1767 р. герцог Пармський запропонував йому очолити Королів­ську друкарню, яка повинна була, за його за­думом, виготовляти книги, не гірші від книг знаменитої Паризької придворної друкарні. Згодом Пармська друкарня під керівництвом Дж. Бодоні набула слави однієї з найкращих у Європі.
У 1791 р. Дж.Бодоні заснував при коро­лівському палаці власну друкарню. І в Коро­лівській, і у власній друкарнях він приділяв велику увагу шрифтовій культурі. Спочатку Дж.Бодоні використовував шрифт і склада­льні прикраси, створені французьким майст­ром книги П'єром Сімоном Фурньє (1712— 1768), а згодом почав виготовляти власні шрифти.
«Літера буде чудо­вою, коли в ній краще будуть помітні упорядкованість, ретельність, хороший смак і витонченість. Але для того, щоб вона чітко та ясно виглядала на сторінці, необхід­но помістити її в гарно вирівняний рядок, не досить щільний, але й не досить вільний; крім того, в кожному рядку необхідно залишати між окремими словами, як між ес­кадронами в полку, однакові інтервали, в які неможливо було би вкласти жодного зі зна­ків, які входять до складу алфавіту».
Протягом свого життя Дж.Бодоні створив понад 400 шрифтів і видав понад тисячу книг, серед них такі зразки друкарства, як зібрання творів Т.Тассо (1789), Горація (1791), Вергілія (1793), Гомера (1808) та ін. У 1806 р. він надрукував визначне видання «Oratio Dominica» («Отче наш»), у якому ця молитва подавалася 155 мовами.
Особливу мистецьку цінність книги складають Книга в доброму колекційному стані збереження. Примірник повний.
Оправа оригінальна, видавнича: шкіра, золоте тиснення на боковинках (орнаментальні деталі на кутах, золота набірна рамка ) та корінці книги, обріз золочений. На корінці книги витиснена назва книги блінтовим тисненням. Форзаци обклеєні папером під мармур.
Книга має музейну, історико-культурну цінність.

[У коментарі присутні фотографії. Щоб побачити їх - авторизуйтесь!]

De'Fatti di Alessandro Magno…Curtio Q. 1723
Книга Квінта Руф Курція «De'Fatti di Alessandro Magno… Q Curtio» («Історія Олександра Великого Македонського») видана в типографії Ремондіні в Бассано в 1723 р.
Книга є бібліографічною рідкістю і зафіксована в каталогах особливо цінних і рідкісних стародруків.
Особливо важливо, що зберігся титульний аркуш з повними і точними вихідними даними.
Наукову атрибуцію здійснено за каталогом C. Vassalla «Catalogo dei libri esistenti nella pubblica biblioteca di Malta» (Валетта, 1843, с. 95).
Формат книги – 12*. Листова формула: [60] арк., 549 с., III. Мова видання: італійська. Переклад з латини на італійську мову M.Tomasso Porcacchi (1530-1585).
Автор книги Квінт Руф Курцій (І ст. н.е.) – римський історик, написав свою працю в добу правління римського імператора Клавдія (41-54).
Александр Македонський (356-323 рр. до н.е.) – син македонського царя Філіппа ІІ, відомий полководець, засновник Македонської імперії. Historiae Alexandri Magni Macedonis — найповніший античний життєпис полководця, що дійшов до наших часів. Складається з десяти книг, з яких дві перші, кінець п'ятої та початок шостої втрачені, а в десятій існує пропуск.
У своєму викладі Квінт Курцій Руф прагне не стільки до історичної правди, скільки до блиску описів і характеристик. Джерела у Квінта Курція були двох родів: мемуари Птолемея Лага та інших сподвижників Александра; а з іншого боку — вигадки Онесікріта і Каллісфена, що знайшли шанувальника в авторі історичного роману Клітарха, з якого прямо або опосередковано черпав матеріал Курцій.
У 1470 р. у Венеції вийшло перше друковане видання книги. Вже тоді робилися перші спроби доповнити загублені частини відомостями з творів інших авторів. В епоху Відродження твір Квінта Курца Руфа стає популярним. Існує історія, згідно з якою книга була улюбленим читанням кардинала Рішельє при облозі Ла-Рошелі. За мотивами книги були складені кілька п'єс. Одним з найбільш відомих видань книги є опублікований в 1653 р. французький переклад, виконаний Клодом де Вожла - «членом-засновником» Французької академії, одним із законодавців французького класицизму XVII ст. в області літературної мови. У XVI-XVII ст. з'явилося близько ста видань «Історії Олександра Македонського».
Надана на атрибуцію книга була надрукована у знаменитій книговидавничій компанії Ремондіні.
У XVIII ст. в Бассано кожен восьмий житель працював у друкарні Ремондіні. Компанія, заснована Джованні Антоніо Ремондіні в середині XVII ст., мала 18 друкарських верстатів, 4 фабрики для виробництва паперу та спеціальну ливарну фабрику. По всьому світу діяли сотні агентів - від Санкт-Петербурга до Лондона та від Парижа до Латинської Америки. Він також продавав поштою, витрати на доставку несла компанія.
Джованні Антоніо Ремондіні народився в Падуї в 1634 р. У 1657 р. він оселився на головній площі Бассано та відкрив магазин по продажу білизни, вовни, шовку та залізних знарядь праці. Пізніше він додав до цих товарів також ксилогравюри із зображеннями святих та популярні сакральні предмети, які селяни купували для захисту своїх будинків. Гравюри надходили з районів Веронезе, Тревізо та Падуї.
Згодом Ремондіні звільнився від своїх постачальників і створив власну друкарню, придбавши старий прес. До яскравих кольорових відбитків приєдналися ігри, паперові іграшки-солдатики, буклети з історіями, що задовільняли смаки простолюдинів.
Джованні Антоніо налагодив стосунки з мандрівними крамарями долин Тесіно та регіону Фріулі-Венеція-Джулія провінції Удіне. Він організував їх у комівояжерські компанії та довірив їм продавати свої гравюри. Завдяки цьому Ремондіні вдалося поширити свій бренд по всій Європі.
У 1711 р., після смерті засновника, маєток був розділений між спадкоємцями, а друкарня дісталася його сину Джузеппе та його нащадкам. Джузеппе зміг дати новий поштовх для розвитку компанії, взявши під контроль кілька фабрик паперу. Фабрика вже діяла в 1725 р. в Олієро, інша розташовувалася у Ваші, в районі Тревізо, третя в Коголло, в районі Віченца. У період з 1735 по 1739 рр. Джузеппе Ремондіні (1700-1769) отримав у володіння ще 3 фабрики паперу, які з тих пір працювали виключно для постачання паперу для його друкарні в Бассано.
Друкарня Ремондіні також виробляла шпалери різних типів та багато серій дрібних відбитків, які наклеювали на меблі, щоб отримати типове венеціанське оформлення XVIII ст., відоме як «бідний лак» або Арте-повера («бідне мистецтво»).
Джозеф Ремондіні був також дуже успішним у стосунках з владою. У 1738 р. він отримав від магістрату Венеції ексклюзивний привілей безкоштовного збуту своїх релігійних гравюр на всій національній території без мита. У 1750 р. Ремондіні відкрив книгарню у Венеції, вступивши в пряму конкуренцію з продавцями книжкової столиці.
Друкарня продовжувала видавати якісні книги та географічні атласи. Над ним працювали багато талановитих граверів, зокрема, сестра Ізабелла Піччіні, абат Паоло Сантіні, який був одним з головних авторів сакральних зображень.
Гравери Ремондіні відтворили роботи численних відомих художників, таких як: Мікеланджело, Рафаель, Тиціан, Тінторетто, Веронезе; було також багато гравюр за творами сучасних живописців, таких як Т’єполо та Каналетто.
Видання географічних карт було розпочато у видавництві Ремондіні в 1760 р. Граверами всіх карт були абат Паоло Сантіні та Антоніо Боратті. Колекція гравюр Сантіні тривалий час перевидавалася - великими та малими тиражами.
Занепад розпочався у першій половині XIX ст., після наполеонівських вторгнень. На початку століття друкарня Ремондіні мала 18 верстатів для друкарських та ксилографічних відбитків, 24 для гравіювання на міді, обладнання для друку спеціальних паперів та шпалер, 4 фабрики для виробництва паперу, ливарний завод, де працювало понад 1000 робітників. Проте у 1848 р. почався занепад, і в 1861 р. компанія закрилася
Книга в доброму колекційному стані збереження. Примірник повний. Обкладинка видавнича оригінальна: картон, обклеєний крапчатим папером, корінець шкіряний.
Книга має музейну, історико-культурну цінність.

[У коментарі присутні фотографії. Щоб побачити їх - авторизуйтесь!]

Dell'imitazione di Cristo. Kempis T. 1740
Книга Томи Кемпійського "Dell'imitazione di Cristo". Libri quattro di Tommaso De Kempis, Canonico Regolare dell'Ordine di S.Agostino, volgarmente intitolato Giovanni Gersone» («Про наслідування Христа») видана в типографії Ніколо Педзана в 1740 р.
Книга є бібліографічною рідкістю і зафіксована в каталогах особливо цінних і рідкісних стародруків.
Особливо важливо, що зберігся титульний аркуш з повними і точними вихідними даними.
Наукову атрибуцію здійснено за каталогом Augustin de Backer R.P. «Essai Bibliographique Sur Le Livre de Imitatione Christi» (Liege, 1864, № 1609)
Формат книги – 12* (15,2х8,5 см). Листова формула: [18] c., 1-318, 325-432 с., [36] с. Мова видання: італійська.
«Про наслідування Христа» (лат. De Imitatione Christi) — латинський трактат про духовний шлях християнина.
Твір був створений між 1420 і 1427 рр. в монастирі св. Агнес у м. Віндсхайм (Нідерланди) для навчання «новиків» (майбутніх монахів), проте швидко набув популярності серед усіх грамотних вірян. Книга була надрукована вперше у 1441 р. Тома Кемпійський (лат. Thomas a Kempis, бл. 1380) – чернець августинського монастиря, найбільш імовірний автор твору. В той же час, на титулі італійського видання (наданої на атрибуцію книги) надруковано ще одне ім’я можливого автора твору Джованні Герсон (поч. XIII ст.), бенедиктинського аббата з м. Верчеллі (Італія). Цікаво, що ця книга виходила також окремо як під авторством Томи Кемпійського, так і Джованні Герсона.
Трактат складається з 4 книг: 1) Практичне заохочення до духовного життя; 2) Заохочення до духовного життя; 3) Про душевну втіху; 4) Про таїнство святого Причастя. У книзі наголошується, що єднання з Богом, яке лежить через смирення, мудрість, покаяння, молитву, самопожертву, любов. Написаний простою, подекуди розмовною мовою. Книга є найпопулярнішим твором світової християнської літератури, що поступається лише Біблії. Книга витримала понад 2000 видань, була перекладена майже всіма мовами християнських народів і отримала міжконфесійне поширення, а з XVIII cт. відома в грецьких та російських православних колах.
Особливу мистецьку цінність книги складають 28 мініатюрних текстових сюжетних гравюр на міді у виконанні Ізабелли Піччіні, деякі з яких підписані «S. Isabella P. F.» (літера F – францисканка). Книга була надрукована за кілька років по смерті художниці.
Елізабета Піччіні, точніше сестра Ізабелла Піччіні – одна з видатних італійських, проте, маловідомих художників-граверів. Народилася у Венеції 1644 р. у родині граверів. Її батько Якопо Піччіні та дядько Гульєльмо відтворювали на міді картини Тиціана та Рубенса, але також працювали ілюстраторами для друкарів та видавців. Батько виховував її, навчаючи малюванню та гравіюванню. Перші її роботи продавалися за дуже скромну плату та користувалися великим попитом.
У 1666 р. вона йде до францисканського монастиря Санта-Кроче у Венеції та приймає нове ім’я - сестра Ізабелла. У монастирі, сестра Ізабелла продовжує займатися мистецтвом. Її діяльність була напруженою, плідною, життєво важливою: сестра Ізабелла постачає твори найвідомішим венеціанським видавцям. Навряд чи можна назвати всі типографії та книгарні, з якими співпрацювала сестра Ізабелла - назвемо лише декілька: Бартоллі у Венеції, Семінарська типографія в Падуї, Громі у Брешія та Ремондіні у Бассано. З останнім встановилися ділові стосунки на довгі 40 років. Він отримував стільки замовлень на її роботи, що «міг би давати 200 дукатів на рік монастирю, щоб звільнити її від будь-яких» обов’язків (Moschini 1924, p. 50). Сестра Ізабелла активно допомагає утримувати монастир.
Відомі італійці купували її роботи, замовляли портрети та релігійні твори. Вона ілюструвала священні тексти, місали, молитовники, бревіарії, біографії святих, але також відома світськими роботами - алегоричними сюжетами та ілюстраціями. Вона підписувалася Elisabetta Piccini, Suor. I.P., Isabella Piccinni, I., Suor. P., Isabella Picina. Джованні Антоніо Ремондіні продавав її роботи по всій Європі. Приблизно за 68 років, це час, проведений у монастирі, без жодного учня чи допомоги, сестра Ізабелла зробила всі свої гравюри сама. Про це ми дізнаємося від неї з багатьох листів, написаних Ремондіні. Ізабелла до останнього змагалася з мідними пластинами, гравіювання яких вимагало неабиякого здоров’я. Сестра Ізабелла померла у нестатках 29 квітня 1734 р. у віці 90 років.
Типографія Педзана успішно діяла у Венеції від середини XVII ст. до XVIII cт. Для Ніколо Педзана, у якого працювало 8 верстатів, поліграфічна діяльність переважала над книгопродажем, на відміну від багатьох тогочасних італійських видавництв.
Книга в доброму колекційному стані збереження. Примірник повний. Обкладинка видавнича оригінальна: картон, папір під мармур, корінець шкіряний.
Книга має музейну, історико-культурну цінність.

[У коментарі присутні фотографії. Щоб побачити їх - авторизуйтесь!]

Instruction d’un père a son fils. Chapelle D. 1750
Книга «Instruction d’un père a son fils, sur la maniere de se conduire dans le monde. Dedié a la reine. Par M. Du Puy, ci-devant sécrétaire au Traité de la Paix de Riswick» («Настанова батька синові про те, як поводитись у світі ...») видана в Парижі у 1750 р. «Chez la veuve Estienne & fils».
На титулі вказано, що книга надрукована «Estienne & fils» («Вдова Естьєн і син») за схвалення і привілея короля. Marie-Anne Guyard (Марі-Анн Гіар) після смерті першого чоловіка вийшла заміж за паризького книготорговця і друкаря Jacques I Estienne (Жака І Естьєна, 1668-1731) і продовжила справу чоловіка після його смерті в травні 1731 року. З 1743 року видавала книги у співпраці зі своїм старшим сином Jacques II Estienne (Жаком II Естьєном), якому перепродала третину коштів його батька. 1750 р. така ж операція була здійснена з молодшим сином Robert Estienne (Робертом Естьєном). Мати відійшла від справ (у 1753 р. вона померла), а Жак ІІ і Роберт працювали разом до 1782 року.
На останньому аркуші тексту вказано, що книга вийшла з друкарні Клода Сімона «De l'Imprimerie de Claude Simon». Про нього відомо наступне: син паризького торговця вином; з 1 вересня 1690 р. – учень у паризького книгаря Антуана Ламбіна, після смерті останнього працює на його вдову Ламбін (листопад-грудень 1701); друкар-продавець книг (1728). Друкар монсеньйора архієпископа Парижа (1746). Його називали Саймоном Чоботом, бо він був з покаліченою ногою. Помер у Парижі 31 березня 1752 року. З 1738 р. працює спільно зі своїм сином Клодом-Франсуа Сімоном (1710-1767).
В даному випадку вірогідно, що частину тиражу Естьєни замовили друкарям Сімонам, що засвідчується друкованим підписом останніх.
Цікаво, що через 23 роки донька Жака II Естьєна одружилася із сином Клода-Франсуа Сімона (згідно з «Histoire des libraires ...» інспектора Джозефа д’Емері, Жак II Естьєн і його дружина Марі-Жанна Мансо, дочка буржуазного купця з Парижа, мали чотирьох дочок, одна з яких Марі-Анна одружилася в 1773 р. з книгопродавцем Клодом II Сiмоном (1741-179.?).
Видання малоформатне – 12 °. [5] арк., 1-22, 1- 502, [1-2] с. Рядків - 30. Шрифти: антиква, курсив. Гравюри: заставки, кінцівки, 3 художні ініціали (M, Q, I). Гравери: «Саron», «N». Мова – французька. Оправа оригінальна, шкіряна, з тисненням на корінці (позолота).
Автор книги – Dupuy La Chapelle (Дюпюї де ла Шапель), був французьким моралістом кінця XVII – початку XVIII століття. Він, безперечно, був секретарем мирної конференції в Рейсвейку в 1697 р. – цю посаду він часто згадує на початку своїх робіт, так зазначено на титулі і під присвятою королеві в атрибутованому виданні («…ci-devant sécrétaire au Traité de la Paix de Riswick»; Рейсвейкський мирний договір 20 вересня 1697 р. завершив дев’ятирічну війну Аугсбурзької ліги). Він описаний як «сквайр» у привілеї короля від 29 липня 1693 року (Paris, N. de Burre, 1693). Цей титул надавався чиновникам, що займали посади, пов’язані з довірою уряду. Він працював на державу і привілеї, які він згодом отримав для видання своїх книг, свідчать про подяку короля за надані послуги. У 1711 р. він мешкав у Парижі. Писав щотижневі нариси різної тематики для періодичного видання «Dupuy à Ganeau». Серед його творів найбільш відомі: «Персонажі, почуття та розмова про двох людей, один з яких погано говорить і добре пише, а другий добре говорить і пише погано» (1693); «Настанова батька до його дочки, взята зі Священного Писання» (1707); «Діалог про задоволення, про пристрасті та заслуги жінок та про їхню чутливість до честі» (1717); «Роздуми про дружбу» (1728); «Настанова батька синові про те, як поводитись у світі ...» (1730); «Міфологія, або історія богів, напівбогів і найзнаменитіших героїв античності Пайена» (1731). У 1712-1716 рр. відвідував Англію, Голландію та Німеччину. Дослідники припускають, що у нього був принаймні один син.
Книга присвячена королеві, а перед основним текстом надрукована передмова-присвята Її Величності. Автор книги, звертаючись до королеви, представляє її чесноти: «Пані, я не буду використовувати минулі століття, щоб піднімати заслуги доброї освіти великими прикладами або великими успіхами; ті, кого ми бачимо в особі Вашої Величності, представляють ідеальну модель, найблагородніші мотиви для наслідування». Розмірковуючи про громадський обов’язок, Дюпюї Ла Шапель пише: «Переконавшись, що кожен Громадянин відповідає за свої таланти перед Батьківщиною, я спробував своїми, посередніми, якими вони є, сформувати план поведінки, яку молоді люди повинні мати у світі: мій план – показати їм підводні камені, з якими ми там стикаємось. Щасливий, якщо успіх відповідає моїм бажанням».
Після передмови до королеви надрукована ще одна авторська – «De l'utilite des ouvrages concernant l'Education» («Корисності робіт, що стосуються освіти»), я якій Дюпюї Ла Шапель розмірковує: що впливає на виховання молодої людини, в якій присутнє і добро і зло; що згодом формує чесну людину, доброго чи поганого громадянина, відповідальну людину або розпусника. Автор говорить про те, що на цю тему є купа робіт, що свідчить про її важливість і необхідність. Ла Шапель запрошує читача до обговорення: «Чи зробимо висновок, що більше не потрібно працювати над мораллю, що справа вичерпана? скажете, що було б марною тратою часу приносити воду до країни, яка вже збагачена родючими джерелами?».
Отже, представлене видання є практичною книгою-посібником про освіту та манери; з порадами, рекомендаціями, думками про виховання і гартування характеру юнаків. Видання містить двадцять вісім розділів різної тематики: про Бога; самопізнання, освіту; про молодих, старих чоловіків; про благочестивих чоловіків та жінок; про розпусних та кокетливих жінок; про застілля та пияцтво; про ігри; про вправи, придатні для здоров’я; про гнів, гумор, невдячність і т.д. Видання перевидавалося у 1762 та 1812 рр. У 1760 р. книга була перекладена німецькою мовою.
Перед основним текстом надрукований дозвіл на друк книги від 3 травня 1746 р., в якому інспектор Foucher (Фуше) засвідчує: «Я прочитав за наказом єпископа канцлера книгу під назвою «Настанова батька синові про те, як поводитись у світі ...»,…я не знайшов нічого, що могло б перешкодити нам зробити нову редакцію».
В кінці видання надрукований текст королівського привілею «Privilege du roi» від 4 червня 1746 р., в якому читаємо наступне: «…вдова Жака Естьєна, продавця книг у Парижі, пояснила нам, що вона хотіла б, щоб ці книги були передруковані та розповсюджені серед громадськості, назва яких: «Настанови від батька до сина»; «Вказівка ​​батька до його дочки, взята зі Священного Писання»; «Роздуми про дружбу, про спосіб поведінки у світі». Згідно з королівським привілеєм вдові друкаря Жака Естьєна дозволялося «…надруковати книги в одному або кількох томах стільки разів, скільки вона хоче» і продавати їх протягом дев’яти років з дня дати цього договору.
Примірник в доброму стані збереження. Всі аркуші наявні. В книзі використані кілька шрифтів – антиква (основний) та курсив (передмова, зміст, назви розділів, примітки на полях). Серед книжкових прикрас заставки з рослинним орнаментом з підписом граверів: «Саron», «N». З джерел відомо, що у паризькому виданні «Наслідування Христа» 1733 р. гравером був Niul, підписувався він літерою «N» на заставках. Можливо, цей гравер декорував і «Настанови батька синові…» 1750 р. Також є кілька кінцівок у вигляді кошиків з квітами. Цікава мініатюрна кінцівка на с.489 у вигляді хлопчачої голівки.
Зберіглася оригінальна оправа: картон, шкіра. Паризькі видання кінця XVIII - початку XIX ст. привертають увагу скромними коричневими оправами з телячої шкіри з чорними вкрапленнями, що імітують різні сорти дерева та кістки. Вони мають різноманітне золоте тиснення на корінцях. В орнаментації оправ з’являються меандр, гірлянди, розетки, пальметти (фр. palmette, елемент рослинного орнаменту у вигляді листя пальмового дерева). В даному примірнику декорований лише корінець, на якому позолотою витиснуті назва твору і штампи (5) з рослинним орнаментом поміж шнурами корінця. Декоративні прикраси різні, більшість їх - квіткові. Унизу останнього штампу проглядаються фігури тварин (птаха ?, оленя?).

[У коментарі присутні фотографії. Щоб побачити їх - авторизуйтесь!]

L’imitation de Jesus-Christ. 1791
Книга «L’imitation de Jesus-Christ. Traduction nouvelle. Avec une Pratique & une Priere a la fin de chaque Chapirre. Par le R.P. de Gonnelieu, de la Compagnie de Jesus. Nouvelle edition» («Наслідування Ісуса Христа. Новий переклад. З практикою & молитвою в кінці кожного розділу. Переклад Жерома Гоннельє. Нове видання») видана в Авіньйоні у 1791 р. «Chez Antoine Aubanel, libraire, Imprimeur du College, rue de la Bancasse» (Антуан Обанель, продавець книг, друкар Коледжу).
«Імітація Христа» (лат. «De imitatione Christi») або «Наслідування Христа» є анонімною роботою, написаної латиною в кінцi XIV- початку XV ст. Автором, зазвичай, вважають Фому Кемпіса. У виданнях його творів, в тому числі «Творения Фомы Кемпийскаго…» (Москва, 1799) в передмові надруковано: «Издаваемое ныне сочинение Фомы Кемпийскаго, знаменитаго Творца книги о Подражании Иисусу Христу…».
Видання малоформатне - 12°. [30], 600 с. Рядків – 32. Іл.: декоративний елемент у вигляді лілії на титулі, заставки (с.7, 595), кінцівки з виливних прикрас. Шрифт антиква. Мова – французька. Примірник має втрати: відсутні с.1-6. Оправа оригінальна, шкіряна, з тисненням (позолота). Фома Кемпійський (Thomas a Kempis, справжнє ім’я Томас Гемеркен) народився у 1379 р. в місті Кемпен біля Дюссельдорфа. Освіту отримав в голландському Девентері. 1399 р. вступив до обителі Агнетенберг, де його рідний брат Іоанн був першим пріором. Чернечу обітницю Ф. Кемпійський дав 1406 р., а 1414 – був висвячений на священика. В його основні обов’язки входило переписування книг. Через його руки пройшла велика кількість богословських трактатів, в тому числі творів відомих у той час богословів і духовних наставників. Лише Біблію, отець Фома переписував 10 разів. Двічі він обирався пріором, визначався своїми настановами та проповідями. Найбільш відома його праця «Наслідування Христа» (1427 р.). Цей твір Фоми Кемпійського був надрукований одночасно з Біблією (Майнц), а згодом успішно з нею конкурував. Свій земний шлях отець Фома закінчив 25 липня 1471 р.
«Наслідування Христа» - найбільш друкована книга у світі після Біблії. Вона навчає важливості смирення та самозречення. Це свідчення духовного оновлення, яке позначило Європу того часу і яке виступає за інтеріоризацію (вростання цінностей в особистість) та медитацію перед жахами того часу.
Чотири книги, що складають «Імітацію» - твір католицького благочестя, спочатку були самостійними памфлетами. Книга 1: «Корисні поради щодо вступу у внутрішнє життя» містить 25 розділів; Книга 2: «Інструкція щодо просування у внутрішньому житті» - 12 розділів; Книга 3: «Про внутрішнє життя» - 59 розділів; Книга 4: «Про таїнство Євхаристії» - 18 розділів. З приблизно семисот рукописів з різних джерел було помічено, що перша книга почала розповсюджуватися з 1424 р., а всі чотири (як поодинці, так і разом) лише з 1427 р. (всі без авторства). Вже в 1450 р. нараховувалось понад двісті п’ятдесят рукописів «Імітації». Деякі версії складені таким чином, щоб читати їх у ритмі, згідно з григоріанськими метричними показниками (так, що кожне речення можна читати з точним ритмом, як при читанні псалмів).
Між 1424 та кінцем 16 століття відомо більше 800 рукописів «Наслідування Христа», з них 664 латиною, а інші - у перекладах різними мовами. Перше відоме друковане видання з’явилося в Аугсбурзі приблизно в 1470 р. Твір перекладено понад 90 мовами. Серед французьких перекладів «Наслідування Христа» відомі переклади Пьєра Корнеля 1646 р. (Pierre Corneille, 1606-1684; відомий французький драматург, «батько французької трагедії», один із творців класицизму у французькій літературі), який мав величезний успіх і витримав за 20 років 130 видань, та Жерома де Гоннельє до першого французького видання твору у 1712 р. (Jérôme de Gonnelieu 1640-1715; французький богослов-єзуїт, письменник-аскет і проповідник. Він був автором, редактором і перекладачем численних праць, зокрема видання «Наслідування Христа», вперше надрукованого в Парижі з відповідними коментарями та молитвами). Загалом відомо 239 французьких видань, виданих між 1712 і 1872 рр.
Представлене видання побачило світ в книгарні Antoine Aubanel (Антуана Обанеля,1720-1804). Друкар-продавець книг міста Авіньйона, у 1756 р. за наказом з Риму, Антуан був підтверджений у званні майстра-друкаря; тричі після цього він обіймав посаду аудитора в корпорації. У 1780 р. Свого часу був співробітником партнера авіньйоньського книгаря Олександра Жиру, у якого він придбав фонд книгарні (1767), а потім і саму друкарню (1781). Видавець «Courrier d'Avignon» або «Courrier historique, politique, galant et moral» (заснованого 1733 р. Шарлем Жиру). Це періодичне видання (діяло до 1792 р.) перевершило найсильніші друковані видання французьких газет того ж періоду. Обанель був неперевершеним адміністратором. Він мав кореспондентів у головних столицях Європи; його дипломатичні хроніки, що давали об’єктивну оцінку міжнародних подій, з нетерпінням чекали і читали з охотою. Крім того, він розміщував у своїх газетах рекламу, написану з надзвичайною майстерністю, що робило його попередником сучасної реклами. Також він надрукував знамениту книгу «Le Souper de Beaucaire» («Вечеря у Бокере», 1793) капітана Бонапарта. У тогочасній Франції поширювалася нещадна цензура, за порушення якої передбачалися важкі покарання, включно із смертною карою (указ від 1626 р.). Продавець книжок, що розповсюджував несанкціоновані книги, стикався з тим, що його магазин був замурований. У найважчих випадках - репресії супроводжуються великими штрафами, які завдали смертельного удару бізнесу порушника. У 1756 р. в Парижі було 33 друкарі, в Авіньйоні їх було 20. За папського уряду, Авіньйон, навпаки, користувався ширшою толерантністю. Місто Пап було містом навчання, куди молоді люди стікалися з усієї Франції, а також з-за кордону. З XIV століття в ньому був університет, навколо якого оберталися вісім коледжів (на титулі Обанель позначив себе як друкар коледжу). Цим і обумовлений вибір книги до друку – французький переклад впливового молитовного тексту «Наслідування Христа» Томаса Кемпіса був знахідкою для друкаря і книготорговця в Авіньйоні. Чисельність викладачів та студентів нараховувала тисячі відвідувачів книжкових магазинів. Обсяги продавались добре, видання, які швидко розкуповувалися, швидко й перевидавалися, книжкова торгівля процвітала. Деякі дослідники вважають, що до першого видання 1712 р. переклад робив Гоннельє. Інші дотримуються думки, що він є автором практичних коментарів в кінці кожного розділу, а переклад приписують Джону-Батісту Кюссону, друкарю з Ненсі. «Journal des Sçavans», з іншого боку, в огляді, написаному протягом року після публікації праці, вихваляючи завзяття та благочестя перекладача, прямо говорить, що версія належить Гоннельє; і додає, що «Сієр Куссон» (одноразовий друкар журналу) збагатив перше видання багатьма мідними пластинами.
Перед основним текстом надрукований дозвіл цензора R.P. Petit-Didier (Р.П.Піті-Дідьє), канцлера Університету Понт-а-Муссон від 23 серпня 1712 року (з першого видання): «Я прочитав новий переклад Р.П. Гоннельє «Наслідування Ісуса Христа» з практикою та молитвою в кінці кожного розділу. Переклад вірний, а Практики та молитви сповнені світла та помазання». Під ним міститься ще одне схвалення від 1707 р. Після четвертої книги розміщені гімни на рік та покажчик.
Мистецьку цінність видання становить його оправа. Французькі видання XVIII - початку XIX ст. мають різноманітне золоте тиснення на корінцях. В орнаментації оправ з’являються меандр, гірлянди, розетки, пальметти (фр. palmette, елемент рослинного орнаменту у вигляді листя пальмового дерева). В представленому примірнику обидві боковинки прикрашені однаковими рамками по периметру (стрічковий орнамент), у внутрішніх кутах яких містяться декоративні прикраси у вигляді головок квіток. Торець обох боковинок декорований орнаментом із позолотою, що свідчить про високий рівень професійності інтролігатора. На корінці витиснуті назва книги, декоративні прикраси в рослинному стилі (всі золочені, схожі на лілії), унизу-дві декоративні смужки.
Мистецькій оправі відповідають форзаци книги. У французьких оправах XVIII століття переважає мармуровий декоративний папір різноманітних кольорових гам. Орнаменти цього паперу складаються із різнокольорових завитків, смуг, нагадуючи оперення павича, тому часто такий папір називають «око павича», «хвіст павича», «перо павича». Форзаци представленого на виставці примірника обклеєні «мармуровим» папером, орнамент якого складають плями білого, відтінків жовтого, синього, зеленого, червоного кольорів. Обріз декорований червоними цяточками.
Твори Фоми Кемпійського дуже цінувалися в світі, вони вийшли за конфесійні рамки і стали унікальним явищем світової культури. Відомо, що твори Ф.Кемпійського (в першу чергу «Наслідування Христа») займали чільне місце в бібліотеках видатних релігійних та громадських діячів, в тому числі святителя Дмитра Туптала Ростовського і Тараса Григоровича Шевченка.

[У коментарі присутні фотографії. Щоб побачити їх - авторизуйтесь!]

Lettere della Santa Madre Teresa di Giesu. 1721
Книга «Lettere della Santa Madre Teresa di Giesu» (Послання Св. Терези Ісусової) в двох томах видана в типографії Бальйоні м. Венеції в 1721 р.
Книга є бібліографічною рідкістю і зафіксована в каталогах особливо цінних і рідкісних стародруків.
Наукову атрибуцію здійснено за каталогом Бібліотеки Капуцинів в Палермо.
Особливо важливо, що зберігся титульний аркуш з повними і точними вихідними даними.
Формат книги – 22,6х16,6 см. Листова формула: т. І – [8], 300; т. ІІ – [8], 195, [9] с. Мова видання: італійська. Переклад з іспанської на італійську здійснив Д. Ораціо Кваранта, з анотаціями монсеньйора Д. Палафокси та єпископа Мендози.
Особливу мистецьку цінність книги становить її художнє оформлення – сюжетна він’єтка на титульному аркуші, кінцівки, заставки та художні ініціали. Варто відзначити високий рівень поліграфії – красиві і чіткі шрифти, в тому числі курсивні.
Книга є збіркою аскетичних послань святої Терези Авільської, черниці XVI ст., реформаторки Кармелітського ордену. До обох томів додані індекси – алфавітні покажчики.
Тереза Авільська (Тереза Ісусова, Тереза де Аумада, Teresa de Аvila, Teresa de Jesus, ім’я cвітське — Тереса Санчес Сепеда д'Авіла-і-Аумада, 1515-1582) — іспанська монахиня-кармелітка, католицька свята, автор містичних творів, реформатор кармелітського ордену, засновниця орденської гілки «босоногих кармеліток». Католицька церква відносить її до Учителів Церкви. Вважається однією з найкращих письменників іспанського золотого віку і першою іспанською письменницею.
Тереза народилася 1515 р. в Авіл’ї в сім’ї благородного дворянина Алонсо Санчеса де Сепеди, нащадка хрещених євреїв. Крім Терези, у її матері Беатрис була ще одна дочка і семеро синів. У батька Терези теж було троє дітей від першого шлюбу. Сім’я Терези була знатною і заможною, та перебувала в родинних зв’язках з найвідомішими домами Кастилії.
В дитинстві Тереза була дуже набожною, у віці 6 років навчилася читати. Її улюбленою книгою була збірка Житій святих і мучеників. Одного разу вона втікла разом з братом з дому, для того щоб відправитися у мусульманські землі для проповіді християнського вчення, але їх швидко впіймали. Після цього у Терези з’явилася нова мрія – стати монахинею. Не дивлячись на це, вона полюбляла читати лицарські романи і навіть написала один. Її батько і думати не хотів про вибір доньки та сподівався, що розумна, заможна і красива дівчина складе блискучу партію з яким-небудь знатним дворянином. Проте у віці 20 років Тереза втікла з дому та вступила до кармелітського монастиря в Авілі, де прийняла нове ім’я Тереза Ісусова.
В перші роки життя в монастирі Тереза тяжко захворіла (параліч), її навіть повернули помирати у батьківський дім. Однак Тереза зуміла справитися з хворобою і згодом повернулася в монастир. З часом вона перетворилася в мудру і зрілу монахиню, до якої зверталися за порадою не лише в монастирі, але й за його межами. Батько Терези теж звертався до неї за духовними порадами, і зрештою примирився з вибором доньки.
Тереза починає активно подорожувати Іспанією та засновувати нові обителі, нові «промінці на шляху до неба». Велику роль у житті та діяльності Терези зіграла зустріч з Хуаном Єпесом та Педро Алькантарським. Хуан запропонував Терезі здійснити ряд реформ, що мали б сприяти розвитку Ордену та знівелювати будь-який ефект занепаду християнської віри та моралі. Хуан запропонував ідеал добровільної бідності, з яким Тереза погодилася (хоча й була з багатої родини). Вони стали називати себе «босоногими» (носили сандалі так, що здавалися босими), на противагу «взутим» кармелітам, які, як здавалося Терезі та Хуану забули для чого насправді вони прийшли в цей світ і перетворили служіння вірі в засіб власного збагачення.
Тереза вважала, що інституції великих монастирів себе дискредитували остаточно, тому майбутнє, вона вважала, буде за невеличкими обителями, мережу яких потрібно розвивати щонайперше. «Босоногі», втім, вимагали, щоб їхні права були на рівні з «провладними» «взутими»; вимагали повернення їм власності, узурпованої «взутими». Таку реформу зовсім не сприймали нагорі. Терезу ненавидів папський клір, її називали жінкою-волоцюгою, яка, попри заповідь Павла про неприпустимість засновування церков без згоди Папи та попри настанову Павла «Жінки ваші нехай мовчать в церквах, бо не дозволено їм говорити, лише коритися, як каже закон» (Перше послання до Коринтян 14:34), діяла як сама вважала за потрібне. Хуана було запроторено до в'язниці, Терезу примушували спалити всі духовні книги, написані нею іспанською мовою.
Інквізиція таки змусила Терезу це зробити, хоча, як пише дослідниця Вінарова, це не могло завадити Терезі йти з власним поглядом на віру, адже її живою книгою був Христос. Нарешті після офіційного дозволу папи Пія IV обителі, засновані Терезою, могли вийти з підпілля і розвиватися на рівних умовах з іншими великими монастирями. Правда, попри відкриття монастиря Святого Хосе в Авілі, місцева влада продовжувала протистояти реформаторам — Терезу було навіть ізольовано від її учнів на чотири місяці аж поки король не видав указ зі своєю згодою на таку діяльність реформаторів.
Концепція добровільної бідності виявилася успішною і керівники Кармелітського Ордену, злякавшись масштабів цього явища, вирішили обмежити Терезу в діях і влаштували їй «карантин»: наказали жити в одній обителі і не засновувати нових. Попри такі утиски, завдяки своїм зв'язкам Тереза змогла доповісти про це папі, який був вимушений надати «босоногим» реформаторам статус окремої церковної організації.
Тереза Авільська писала свої твори за принципом «пишу те, що говорю». Вона писала тим людям, з яким спілкувалася найбільше — монахиням-кармеліткам. Найвідомішими її творами є «Книга мого життя» (автобіографія), «Книга основ», «Внутрішній замок (Обителі)», «Шлях до досконалості», «Роздуми над Піснею Пісень», крім того вона писала духовні листи та вірші (варіації народних пісень). У її творах поряд із вже згаданими поєднаннями містичних традицій аврамістичних релігій (християнства, юдаїзму, мусульманства) та суфіїв ми можемо побачити заклики до самопізнання, що в свою чергу притаманне епосі Відродження.
«Пізнати себе вкрай важко, і мені б хотілося, щоби ви робили це без упину», «Поглянімо на власні гріхи та забудемо про чужі», — так вона писала дещо в дусі антропоцентризму. Самопізнання виступає постійним процесом руху до Бога.
Врешті-решт Тереза була визнана як світською, так і церковною владою. Папа Павло V у 1614 р. беатифікував її, а папа Григорій XV в 1622 р. канонізував. Крім того, її вважають покровителькою Іспанії та Хорватії.
Книга в доброму колекційному стані збереження. Примірник повний.
Книга має музейну, історико-культурну цінність.

[У коментарі присутні фотографії. Щоб побачити їх - авторизуйтесь!]

Storia della citta di Parma. Ireneo A. 1792
Книга Аффо Іренео (Affo Ireneo) «Storia della citta di Parma» т. 1 (4-томне видання, Історія міста Парми) видана в типографії Філіппо Карміньяні м. Парма в 1792 р. Книга є бібліографічною рідкістю і зафіксована в каталогах особливо цінних і рідкісних стародруків.
Особливо важливо, що зберігся титульний аркуш з повними і точними вихідними даними.
Формат книги – 4* (25,5х19,5 см). Листова формула: [2] с., XVI c., 390 c., [1] c. Мова видання: італійська.
Особливу мистецьку цінність становить її художнє оформлення – герб герцога Парми на титульному аркуші, медальйони із зображенням герцога Фердинанда у виконанні гравера Francesco Rosaspina (1762-1841). Варто відзначити високий рівень поліграфії – красиві і чіткі шрифти, лаконічне і гармонійне художнє оформлення.
Франческо Розаспіна – відомий італійський художник, гравер, народився в Монтескудо, недалеко від Ріміні. Його батько Джованні Баттіста за професією був нотаріусом. Ще коли Франческо був дитиною його сім’я переїхала до Болонья. Навчався гравіюванню у Джованні Фаббрі, наслідував стиль Франческо Бартолоцці з щільним перехресним штрихуванням. Отримував чимало замовлень на викарбування копій місцевих творів мистецтва (наприклад Парміджаніно). Одним з найголовніших видань, проілюстрованим Ф. Розаспіна, його братом та учнями, стала книга Галерея Болонья – копії сотні картин Пінакотеки. Він став спочатку доцентом Академії Клементіна, а згодом професором Болонської Академії. Серед його близьких друзів були Андреа Аппіані, Джамбатиста Бодоні, Джузеппе Дзаулі.
Книга присвячена історії м. Парми до 1346 р., укладеної Іренео Аффа і виданої в 4-х томах у 1792-1795 рр. Вона складається з хронологічного опису найголовніших історичних подій міста. Кожен том книги має також окрему частину з опублікованими копіями документів, які коментують викладену історію міста у попередній частині.
Парма - старовинне місто, відоме вже з 183 р. н.е. Римляни заснували тут колонію, важливий торговий центр. Після Парми були засновані сусідні міста, такі як Пьяченца та Модена. Парма була стратегічно важливим центром, місто століттями було епіцентром різних воєн: його землі спустошували варвари, окупували гуни, топтали лангобарди та розділяли франки. Найважливіший період для Парми розпочався в 16 столітті, коли в 1545 р. Папа Павло III заснував династію і передав місто П'єру Луїджі Фарнезе. Уряд сім'ї Фарнезе проіснував до 1731 р. У ці роки Парма докорінно змінилася, з'явилися символічні для місцевої аристократії будівлі, такі як Палаццо Дукале та Палаццо Пілотта. Ім'я Наполеона також пов'язане з містом Парма. З 1793 р. він розпочав власну італійську кампанію, і вже наприкінці століття підпорядкував своїй владі кілька областей, в тому числі Парму. З 1860 року Парма була приєднана до Італійського королівства.
Іренео Аффо (Давіде, 1741 - 1797) - італійський історик мистецтва, письменник, нумізмат і чернець францисканського ордену.
Аффо народився в Буссето провінції Парма. Спостерігаючи за його ранньою схильністю до малювання та поезії, батько Аффо заохотив його до навчання у майстерні художника і скульптора П'єтро Балестра. Через короткий час Аффо почав займатися вивченням образотворчого мистецтва, демонструючи здібності до письма. У молодості Аффо вступив до францисканського ордену та продовжував займатися написанням творів, що включала також і поезію, в той же час проводив великі історичні дослідження Італії.
Фердинанд, герцог Парми, відправив Аффо в якості професора філософії в Гуасталлу в 1768 р., де він керував публікацією двох стародавніх кодексів та нещодавно відкритого архіву Святого Духа в Реджо-Емілії. Редагував видання поетичних творів святого Франциска Ассизького. Знаходячись в Гуасталлі, Аффо написав свою Історію міста і герцогства Гуасталли. До таких важливих досліджень відноситься також Історія міста Парми та інші твори, пов’язані з давньою історією Італії. Його історичні дослідження були дуже точними і стали надзвичайно популярними по всій Італії.
В 1778 р. Аффо був відізваний в Парму на посаду заступника бібліотеки при герцогському дворі. В 1785 р. він став директором бібліотеки Палатин в цьому місті, а згодом почесним професором в університеті.
Книга в доброму колекційному стані збереження. Примірник повний.
Оправа книги: картон, папір під мармур, корінець шкіряний написаною назвою книги.
Книга має музейну, історико-культурну цінність.

[У коментарі присутні фотографії. Щоб побачити їх - авторизуйтесь!]

Dell Oratore Cicerone. 1769
Книга Марка Туллія Цицерона «Dell'oratore. Dialoghi Tre. A quinto fratello. Tradotti in volgare, ed illustrate con note da Iacopo Gariglio di Piobesi professore di retorica …» («Три діалоги», т. 2) видана в типографії Джузеппе Паніаліса м. Верчеллі в 1769 р.
Книга є бібліографічною рідкістю і зафіксована в каталогах особливо цінних і рідкісних стародруків.
Особливо важливо, що зберігся титульний аркуш з повними і точними вихідними даними.
Формат книги – 4* (19,8х12,2) см. Листова формула т. 2: 398 c., [2] c. Мова видання: італійська. Переклад з латинської мови.
За змістом книга є трактатом з риторики та ораторського мистецтва. Книга присвячена Якопо Гарільо, професору риторики в герцогській школі м. Верчеллі.
Автор книги Марк Туллій Цицерон, або Цицерон (Marcus Tullius Cicero, 106 р. до н.е. – 43 р. н. е.) - давньоримський політичний діяч, видатний оратор, філософ та літератор. Один із зачинателів римської розповідної прози.
За всю свою кар'єру, Цицерон працював і судовим, і політичним оратором. В античності для таких професій головним завданням було переконати слухачів в істинності суті справи, чим майстерно володів Цицерон. Насамперед він створив свій особистий стиль промови, який вирізнявся водночас лаконічністю і пишністю. Відомий оратор умовно ділив промову на три частини: вступ, основна частина і завершальна. Перша та остання частини виділялися своєю емоційністю, адже в першій потрібно було завоювати увагу авдиторії, а в останній - вказати на те, яке рішення мають прийняти слухачі. В основній частині Цицерон навпаки не використовував маніпуляцій емоціями, а проговорював чіткі аргументи, адже саме ця частина мала переконувати натовп.
Його слава прийшла до нього не просто так. Насамперед цінність його як оратора полягає в декількох факторах.
По-перше, Цицерон володів широкою теоретичною базою. Окрім філософської бази, він майстерно володів риторичними навичками: вмів скласти промову так, що у ній одночасно поєднувалась чіткість, впевненість і гнучкість. По-друге, Цицерон перший, хто стилістично внормував латинську мову. По-третє, Цицерон вмів маніпулювати людськими емоціями.
Завдяки такій наполегливій праці Цицерон залишив по собі чималий літературний спадок. Насамперед він славиться своїми риторичними трактатами, які до сьогодні вважаються найкращими працями з риторики. «Про оратора», «Брут, або Коротка історія римської риторики», «Оратор», «Про добір аргументів», «Про найкращого оратора», «Теми», «Про риторику» — праці, у яких Цицерон детально розглянув ораторське мистецтво, описав риторичні засоби, стилі, побудову промови і таке інше.
Надана на атрибуцію книга була надрукована у знаменитій книговидавничій компанії Джузеппе Паніаліса м. Верчеллі. На титульних аркушах його видань часто можна було зустріти такий напис – «presso Giuseppe Panialis, stampatore di Sua Eminenza e dell’illustrissima città» - типограф (друкар) Єпископа та найзнаменитішого міста. Династію продовжила донька Анна Марія Крістіна Катерина Паніаліс (Верчеллі, 23 липня 1757 - після 1824) - яка працювала у компанії з кінця 18 ст. до початку 19 ст.
Особливу мистецьку цінність становить її художнє оформлення – сюжетна він’єтка на титульному аркуші, кінцівки, заставки та оформлення ініціалів з виливних прикрас. Варто відзначити високий рівень поліграфії – красиві і чіткі шрифти, в тому числі курсивні. Відомо, що Джузеппе Паніаліс також надавав велику увагу лінгвістиці текстів книг.
Книга в доброму колекційному стані збереження. Примірник повний. Обкладинка видавнича оригінальна, оформлена в квітковому стилі: картон, обклеєний папером із зображенням квітів, корінець шкіряний з написаною назвою книги.
Книга має музейну, історико-культурну цінність.

[У коментарі присутні фотографії. Щоб побачити їх - авторизуйтесь!]

Додав детальной опис з атрибуції кожної книги .
Резерву немає, маєте шанс отримати готову описану коллекцію