Щоб не відволікати увагу спільноти від основного предмета обговорення в цій темі: Золотий "оттиск" римської монети?*1hrhr5o*_gcl_au*MTU1Njg2OTk5OS4xNzE1MTUzOTE4*_ga*MTY4OTg1NDk2MS4xNzE1MTUzOTE2*_ga_EL4RH0FSZV*MTcxNjYyMjAxNS42Mi4xLjE3MTY2MjU0NjIuNjAuMC4xMzk0MTg2Mzcy
Створюю цю тему, в якій пропоную поділитись інформацією, знаннями, та висловити свої думки, щодо даних зразків роботи фальшивомонетників тієї епохи.
Зараз в дорозі, міг би завантажити матеріал ввечері, але, там, де у мене бази і каталоги, з певних причин стоїть ПЗ, яке після оновлення Спільноти не дозволяє робити коментарі в темі, де є вже коментар, отака жопа :))))
Приїду, щось придумаю;)
I prefer to leave the full amount of information without disclosure.
Спробую задати питання, які в мене виникли в процесі ,,розглядин,, даних зразків. Прошу знавців даної тематики, та шановних учасників спільноти з розумінням, та поблажкою віднестися до моїх не професійних запитань (бо мої запитання можуть здаватись вам примітивними, з делетантським підбором слів, та термінології). Та все ж - пробачте мені ці нюанси і поділіться своїми знаннями.
Отже, з того що можна бачити: ,,серцевина-основа,, - гладкий з усіх боків кругляш з мідного сплаву.
По окружності насаджений срібний обідок (кільце) - таким чином мідний кругляш отримав срібний гурт по кругу. Далі на сторону аверсу і реверсу накладувались срібні кружальця (одразу виникають питання) - яким методом ці срібні накладки ,,аверс,, та ,,реверс,, кріпились до ,,тіла,, кругляша-серцевини, коли навіть через сотні років, містами срібло так тримається за ,,тіло,, кругляша-серцевини, що зубами не відгризеш. Місцями окисли зробили свою вікову справу - срібло відшарувалось від ,,тіла,, кругляша-серцевини. Паралельно виникає ще питання - яким чином маскувався стик срібних кружків ,,аверса,, ,,реверса,, з насадженим срібним гуртовим кільцем обідком. Адже цього стика взагалі не повинно було бути помітно.
Ще питання: коли наносилось зображення ,,аверса,, та ,,реверса,, - до прилаштування до кругляша-серцевини, чи після. Якщо після - то чому при нанесенні карбування, зображення не прокарбовувалось, хоча б незначною мірою, на ,,тілі,, кругляша-серцевини (в місцях відшарування, він гладкий, без видимих слідів просадки поверхні по формі зображення від нанесення штампу карбування по верхньому шару срібла).
Ще питання по художньому зображенню аверса, та реверса - на скільки вони були схожими на зображення оригінальних штампів, чи матриць (як там вони правильно називались - ще раз вибачте за незнання вірної термінології).
Якщо монети, в період їх історичного ходження в обігу, не відрізнили за зображенням від оригінальних монет і поклали в горщик скарбу разом з оригінальними монетами. То мабуть вони були дуже якісно зроблені, коли ні за одним з параметрів (вага, розміри, зображення, підгонка країв аверса, реверса з гуртовою насадкою) в монетах не запідозрили ,,фальшаків,,. Звідси ще одне питання - а чи не могло виготовлення ,,фальшаків,, бути якось пов'язане з легальними (державними) монетними дворами (ну там, для прикладу) - оригінальні штемпеля з монетного двору. Чи підгонка зіставних елементів збірного конструктиву елементів монети, на мондворовському обладнанні. Чи ще якісь технологічні процеси, пов'язані з використанням мондворовських технологій.
Прошу знавців пробачити мою необізнаність, та по можливості поділитись своїми знаннями, що до виготовлення, в ті часи такої (як на мене) дуже морочливої, якісної, та працеємної специфічної продукції (виготовлення якої, якщо я не помиляюсь - дуже жорстоко каралось в ті часи).
Буду дуже вдячний кожному знавцю даної тематики, за корисну, адекватну інформацію. Дуже цікаво почути - як воно там у них все це відбувалось.
(людина не змогла сама цього зробити під час формування скарбу)...
Я з великою повагою ставлюся до людей, які намагаються в чомусь розібратися і, не лише намагаються, задаючи всім перехожим дурні питання, а й самі шукають відповіді, щоб ставити питання такі як треба і кому треба. Колись я прочитав одне фантастичне оповідання «Оракул», наче, класика жанру, суть якого полягала в тому, що десь на планеті є Оракул, який може відповісти на будь-яке питання. Проблема лише в тому, що питання треба правильно задати, а для цього необхідно майже знати відповідь. Ваші правильні питаня свідчать, що не менше половини шляху Ви вже пройшли. :)))
Я геть не оракул, а лише, можливо, пройшов трошки більше вашого, сподіваюсь в правильному напрямку :))). Тому, …. А давайте, я не буду конкретно відповідати на Ваші питання ;), а дам матеріал і підказки, о!
Формула підказок:
Загальна 4-х компонентна «українська» «золотарська» технологія (описана Спаським, зверність увагу на регіон походження та ремарку про Нідерланди)
– обжимне гуртове кільце (елемент кріплення конструкції)
+ потенційні технологічні можливості фальшивомонетного двору (на прикладі Дітріха Ідена Круіткремера, а той цілого державного закладу)
+ «брактеатна» технологія (зверніть увагу на її золотарські витоки; фактично, вони сягали не тільки середньовіччя, а й далі, до античності)
+ «склейка» обережним (без надмірного тиску) плакуванням (термодифузія) тим самим або, якщо був негативнй, ідентичним позитивним штемпелем
+ гуртове кільце (термодифузія виникала автоматично, оскільки кріпилося розпеченим)
+ фінішна обробка швів із легким зістарюванням (імітація перебування в обігу).
Можливо, використовувалася частково пайка (виділив «технологічну» канавку).
Тому, я й одразу написав, що це не просто плакування (термо-механічний процес покриття), а комплексна технологія, в якій плакування застосовується не по повній програмі, а обережно як лише елемент зварювання конструкції. Як наслідок – недовговічність (вікова) покриття, але виробнику начхати (гарантійка скінчилася і це вже не мої проблеми :)))) ).
ZUR HERSTELLUNGSTECHNIK
Werkzeuge oder schriftliche Nachrichten über die Herstellung der Brakteaten haben sich aus dem 12. und der ersten Hälfte des 13. Jahrhunderts nicht erhalten, es sind jedoch einige Prägestempel aus dem Ende des 13. und den folgenden Jahrhunderten gefunden worden, die Rückschlüsse auf die Herstellung von Brakteaten der Stauferzeit erlauben. Außerdem bietet eine gewisse Parallele die Goldschmiedetechnik, die damals ebenfalls in hoher Blüte stand. In einer Schilderung des Presbyters Theophilus aus der Zeit um 1100 über die Technik des Kunsthandwerks wird auch das Pressen in Gesenken beschrieben. Auf das in Eisen geschnittene Bild wurde erst ein dünner Silberstreifen, dann ein dicker Bleistreifen gelegt, auf den der Schmied kräftig mit dem Hammer schlug. Durch das Blei wurde das Silber in das Gesenk getrieben und so in die gewünschte Form gebracht. Diese Technik ließ sich ohne Schwierigkeiten auf die Brakteatenprägung anwenden, zumal die Stempelschneider oft gleichzeitig Goldschmiede gewesen sein dürften. Ähnlich wie bei den Gesenken wurde hier das Münzbild in einen runden Eisenstempel mit entsprechendem Durchmesser graviert, wobei für häufig wiederkehrende Teile, wie Ornamente, vorgefertigte Punzen verwendet wurden, die man an entsprechender Stelle in den Stempel einschlug. Der oben zylindrische Stempel verbreiterte sich zunächst nach unten, wurde 6- oder 8eckig und bildete ein Widerlager, von dem aus er sich nach unten zu einem Dorn verjüngte, damit er in einen Amboß eingelassen werden konnte. Auf das negativ eingravierte und gehärtete Münzbild kamen ein oder mehrere dünne Silberplättchen, die Schrötlinge. Die Stelle des Oberstempels bei zweiseitig geprägten Münzen versah hier eine Metallbüchse, deren Boden mit Hartholz, Blei oder Leder gefüttert war. Diese wurde über Stempel und Schrötlinge gestülpt und kräftig mit dem Hammer geschlagen. Die nebenstehende Zeichnung mag dieses verdeutlichen. Auf diese Weise wurden kürzlich mit für Versuchszwecke hergestellten Stempeln Probeprägungen auf dünnen Kupferplättchen vorgenommen, die gute Ergebnisse erbrachten. Die Prägung von mehreren Schrötlingen übereinander ergab bei dem gewählten Münzdurchmesser von 34 mm und einer mit Blei gefütterten Prägebüchse nur etwa für die untersten drei Exemplare eine wünschenswerte Schärfe im Münzbild. Die Versuche zeigten aber auch, daß die Prägebüchsen früher eine ausreichende Paßform gehabt haben müssen, da sonst die bei den Brakteaten allgemein festzustellende gute Zentrierung des Bildes auf dem Schrötling nicht hätte erreicht werden können.
Diese hier beschriebene Technik ist offensichtlich nicht immer und überall für die Brakteatenprägung angewendet worden. In der Münzsammlung der Deutschen Bundesbank befindet sich ein Stück der Abtei zum Heiligen Kreuz in Nordhausen aus der Zeit um 1140, also aus der Frühzeit der einseitigen Prägung, das abweichend von den späteren Brakteaten mit einem positiven Stempel, einer Patrize, von der Rückseite her geprägt wurde. Die Abbildungen von Vorder- und Rückseite dieses Stückes lassen diese Technik deutlich erkennen (Tafel II, 5 a und b). Unter den erhalten gebliebenen späteren Hohlpfennigstempeln befinden sich ebenfalls einige, die als Oberstempel gedient haben. Bei dieser Prägeart muß also die Unterlage aus einem nachgiebigen Material bestanden haben. In der zweiten Hälfte des 13. Jahrhunderts wurden besonders im meißnischthüringischen Gebiet Prägestempel aus gegossener Bronze verwendet, was an der etwas rauhen Oberfläche der damit geprägten Brakteaten zu erkennen ist (Tafel II, 4).
Ein Münzmeister und Münzfälscher im 16. Jahrhundert: Dietrich Iden Kruitkremer
Der in Ostfriesland bis heute am häufigsten rezipierte Fall eines vermeintlichen Falschmünzers war der des gräflichen Münzmeisters Dietrich Iden, der zu den schillerndsten Persönlichkeiten aus der Regierungszeit der beiden Grafen Edzard und Johann gezählt werden kann. Wie kaum ein anderer verstand er es, sowohl die Zeitgenossen als auch nachfolgende Generationen in ihren Einschätzungen zu seiner Person zu polarisieren. Ein früherer Geschäftspartner bezeichnete Iden als „Bankerottierer, Betrüger und Meineidigen“, während eine Reihe von Emder Bürgern sich für Iden verbürgten und erklärten, er habe sein Leben lang gearbeitet und die Kinder ehrbar aufgezogen. Spätere Charakterisierungen sehen in ihm einen Mann, der „vor Gewalttätigkeiten nicht zurückschreckte“ (Kennepohl, S. 384), einen „Falschmünzer“, der in großen Mengen unterwertige Taler hergestellt haben soll (Bendig, S. 126) oder aber eine „tragische Figur“, deren Probleme damit begonnen hatten, dass sie „einem Halsabschneider zum Opfer gefallen war“ (Kappelhoff, S. 171).
Tatsächlich ist über Iden bekannt, dass er in Hamont (Bistum Lüttich) lebend in den 1550er Jahren die umliegenden Münzstätten mit Silber belieferte, das er von dem Antwerpener Kaufmann Gerhard Michiels bezog. Allerdings geriet Iden rasch in Zahlungsschwierigkeiten und musste sich dem Zugriff seines Gläubigers durch Flucht entziehen. Er wurde verhaftet, saß im Gefängnis in Hammont ein, konnte jedoch kurz darauf ausbrechen und fliehen. 1557 tauchte er in Emden auf und erhielt das Bürgerrecht verliehen. Der dort von Iden verwendete Beiname „Kruitkremer“ weist darauf hin, dass er sich mit dem Handel mit Lebensmitteln ein neues wirtschaftliches Standbein aufbaute.
Nur drei Jahre später erhielt er von Fräulein Maria von Jever die Bestallung als Münzmeister, und 1563 war er bereits der gräflich-ostfriesische Münzmeister. Dieses Amt übte er mit Unterbrechungen bis 1589 aus. Die Tätigkeit als Münzmeister machte ihn offensichtlich kreditwürdig, denn er erwarb zwei stattliche Gebäude in Emden. Neben einem Haus am Alten Markt mit dem Namen „Die drei goldenen Heringe“ kaufte er 1572 einen Teil des Valckhofs an der Ostseite der Neutorstraße, wo sich auch die Münzwerkstatt in Form eines Turmes befand. Allerdings konnte Iden seinen Zahlungsverpflichtungen nicht nachkommen, so dass 1576 ein Konkursverfahren gegen ihn eröffnet wurde. Allein bei seinen Geldgebern in Emden stand er mit über 71.500 Gulden in der Kreide. Auch mit dem Gesetz kam er in Konflikt. Kölner Weinhändler beschuldigten ihn, mit falschem und unterwertigem Geld bezahlt zu haben. 1568 erfolgte seine Verhaftung, wobei jedoch bei einer Hausdurchsuchung kein belastendes Material ermittelt werden konnte. Daraufhin erteilten die ostfriesischen Grafen die Anweisung, Iden gegen Kaution aus der Haft zu entlassen. Auch sonst hielten Edzard und Johann ihre schützende Hand über dem ostfriesischen Münzmeister. So lehnten sie 1572 den Zwangsvollstreckungsantrag von Gerhard Michiels ab, obwohl Iden seinem früheren Silberlieferanten noch immer einen erheblichen Betrag schuldig war. Der Antwerpener Kaufmann strengte daraufhin einen Prozess vor dem Reichskammergericht in Speyer an, worauf die Grafen 1574 zusammen mit Iden ihrerseits mit einer Beleidigungsklage reagierten.
Gefährlich, um nicht zu sagen lebensgefährlich, wurde es für Iden, als er sich 1576 zwei neuen schwerwiegenden Anschuldigungen gegenübersah. Er wurde sowohl der Beihilfe zur Kindstötung als auch der Herstellung „verbotener Thaler“ verdächtigt, worauf Graf Johann am 27. März 1576 Iden verhaften und von Emden nach Leerort bringen ließ, um ihn dem Einfluss seines Bruders, des Grafen Edzard, zu entziehen. Die beiden Anschuldigungen stammten von der 27jährigen Nichte Idens, Geske Johanns Kruitzelmans, die im Verdacht stand, ihr neugeborenes Kind in eine Viehtränke auf einer Uphuser Weide geworfen zu haben. Offensichtlich handelte es sich um Idens Kind. Geske hatte als Magd bei dem ehemaligen Münzmeister gelebt und war – nach dem Tod seiner Ehefrau – von Iden geschwängert worden. Während sich der Vorwurf der Kindstötung nicht erhärten ließ, belastete die Nichte den Münzmeister in einem Verhör im Oktober 1576 schwer, als sie erklärte, ihr Onkel habe „böse Taler“ gemünzt. Damit drohte Iden die Todesstrafe. Gleichzeitig wurde er zum Spielball in dem langjährigen Bruderzwist zwischen den beiden ostfriesischen Grafen Johann und Edzard. Hatten noch einige Jahre zuvor beide Grafen Iden gegen ähnliche Anschuldigungen in Schutz genommen, strebte Johann nun eine Verurteilung des Münzmeisters an. Edzard dagegen versuchte, die Freilassung Idens bei seinem Bruder durchzusetzen, denn für Edzard stand viel auf dem Spiel. Idens Nichte hatte nämlich ebenfalls ausgesagt, ihr Onkel habe damit geprahlt, dass er die falschen Münzen mit Erlaubnis seines Herrn, des Grafen Edzard, prägen würde. Bendig geht davon aus, dass Iden dafür „mit Sicherheit eine Zweigstelle mit einer ‚Heckenmünze‘ eingerichtet“ habe, „die unter dem Schutz des Grafen Edzard stand“ und die Bendig „in der gut dreißig Kilometer von Emden entfernten Seehafenstadt Norden‘“ vermutete (Bendig, S. 131-132). Johann hielt Iden jedoch weiter in Leerort in Haft. Auch die Bemühungen von Idens Verwandten und einer Reihe Emder Bürger, die sich für seine Freilassung einsetzten, blieben ohne Erfolg. Schließlich fällte Graf Johann das Todesurteil über den Münzmeister. Dabei berief er sich auf das Gutachten der juristischen Fakultät in Marburg, das zu dem Schluss gelangt war, Iden sei durch das Schwert hinzurichten. Dennoch blieb das Urteil unvollstreckt. Graf Edzard konnte einen Befehl des Kaisers erwirken, dass Iden aus der Haft zu entlassen sei. Möglicherweise wurde ihm anschließend auch wieder das Amt des Münzmeisters übertragen. Todesdatum und Todesort Idens sind bis heute nicht bekannt.
Erste Seite der Bestallung des Münzmeisters Dietrich Kruytkremer durch Gräfin Anna von 1563 (NLA AU Rep. 4 B 2 c Nr. 15)
Іноваційний фальшак ХІХ ст. 2-х талерів Прусії 1840р. (карбування диску аверсу штемпелем Берлінського мондвору).
З «майстерні» Карла Вільгельма Беккера (1772–1830).
Ще той інноватор:)))
До всіз з повагою, крім гнию.
Скажіть, будь ласка, чи вірно я роблю висновок з вище наданої інформації, що виготовлення такої фальшивої монети, було значно складнішим і кропіткішим технологічним процесом, ніж виготовлення такої ж оригінальної монети на монетному дворі? Та як наслідок, потребувало неабиякої майстерності ,,майстра,, який виготовив дані зразки. А також наявності в його розпорядженні серйозного технологічного устаткування для даного виробництва.
І тут можна подивитися, з однієї сторони, роботи українських або італійських золотарів (це те, шо я вдосталь мацав), або, крім однієї з історій про Ідена, згадати, що в ті часи війни йшли по всій Європі і часто мондвопи зі штемпелями і обладнанням захоплювалися чи розкрадалися. Книжок і архівниз документів, скажімо, по "Фрізаку" свого часу начитався вдосталь
Та й доки фальшак не ,,викритий,, - він всих влаштовує.
До слова, 2 талери з фото навіяли - цікаво, і що покаже спектральний аналіз, якщо не вміти читати мікрокомпоненти, не знати, про що можуть, але не обов'язково, свідчити окремі платиноїди, та не мати порівняльного зразку.
https://www.fr.de/verbraucher/zwei-euro-muenzen-erkennen-anlauf-bande-spanien-merkmale-bundesbank-gefaelschte-93045628.html