У другій половині XVII століття в Японії стали популярними гравюри в стилі укійо-е, які були доступні простим жителям завдяки масовому випуску. У XVIII столітті такі гравюри почали розфарбовувати вручну, доки не з'явилася техніка багатокольорового друку. У цьому стилі працював художник Кітагава Утамаро, зображуючи пейзажі, сценки із життя японців та жіночі портрети. Перші твори художник представив публіці у 1770-х рр. та за життя завоював велику славу, створивши понад 2 тис. гравюр.
Свій творчий шлях Утамаро розпочав із ілюстрування збірок поезій та п'єс. Важливою подією у житті митця стало знайомство з видавцем Цутая Дзюдзабуро, з яким він співпрацював понад десять років. На початку 90-х рр. Утамаро покінчив із ілюстраціями і почав малювати оригінальні жіночі портрети. Причому крім популярних на той час групових композицій він створював індивідуальні портрети крупним планом. Декілька серій гравюр присвячені району Йосівара – токійському «кварталу червоних ліхтарів» у період Едо.
За кілька років до смерті Утамаро зіткнувся з цензурою. Ще в 1790 році набув чинності закон, згідно з яким художники повинні були ставити на своїх творах знак цензора, що допускає до продажу копії гравюр. Контроль поступово посилювався, і в 1804 році Утамаро пережив великі труднощі, оскільки опублікував серію зображень воїнів з іменами і гербами, забороненими в ті роки в Японії. За ці та інші роботи митця заарештували, проте про його покарання записів не лишилося. У 1806 році Утамаро помер, і після смерті кілька його учнів, взявши ім'я майстра, намагалися працювати в тому ж стилі, що й учитель.
Коли в другій половині XIX століття Європу охопила любов до японського мистецтва, гравюри Утамаро увійшли до числа малюнків, які колекціонували Моне, Гоген, Тулуз-Лотрек, Деґа. Велику колекцію зібрав американський бізнесмен ХІХ століття Джон Чандлер Бенкрофт, який передав роботи Утамаро до Вустерського музею мистецтв.
Джерело:
worcester.emuseum.com
