Ебру: історія мистецтва створення мармурового паперу

Ебру (від тур. ebr, перс. abri – хмара) – це унікальна техніка створення декоративного паперу, за якої фарби наносять на поверхню води або спеціального розчину, а потім переносять на папір. 

Історія ебру сягає корінням у стародавню Азію. Вважається, що мистецтво створення мармурового паперу зародилося в Китаї або Японії ще в VII–X століттях. Мабуть, справжнім попередником ебру можна вважати техніку сумінагасі (suminagashi – «плавуче чорнило»), що з'явилася в Японії близько XII століття. Синтоїстські ченці використовували цю техніку для нанесення візерунків на папір і тканину.

З плином часу техніка створення мармурового паперу поширилася на територію Персії, де отримала назву abri («хмарний папір»). Саме тут майстри почали використовувати як ґрунт різні згущувачі (жовч бика та водорості carrageen moss), що давали змогу керувати малюнком і посилювати колірну палітру. 

У XV–XVI століттях мистецтво ебру потрапило до Османської імперії, де досягло розквіту. Турецькі майстри вдосконалили техніку, додали нові стилі та почали активно використовувати мармуровий папір для прикрашання книжок, рукописів та офіційних документів.

Для виготовлення «хмарного паперу» майстри застосовували спеціальні гребені, пензлі та палички. За допомогою пензлів вони наносили на поверхню ґрунту фарбу, робили так звані «бризки». Потім ремісники використовували гребені та палички, якими проводили по поверхні ґрунту в різні боки, тим самим створюючи дивовижні візерунки. Варто зазначити, що мармуровий папір виготовляли поштучно. Кожен аркуш був унікальним, оскільки візерунки створювалися майстрами вручну і перенести їх можна було лише на одну заготовку.

Техніка створення «хмарного паперу» потрапила в Європу в XVII столітті морськими торгівельними шляхами, переважно через порти Венеції та Нідерландів. Європейці адаптували ебру під свої потреби, назвавши його «мармуровим папером» (англ. marbled paper). В Італії, Англії, Франції та Німеччині мармуровий папір почали використовувати для створення книжкових палітурок, форзаців, обрамлення книжкових мініатюр, оздоблення внутрішніх просторів скринь, шкатулок і висувних ящиків меблів. Найбільшого поширення в Європі мармуровий папір досяг у XIX столітті. 

Важливо зазначити, що саме в Туреччині приблизно в XVIII–XIX століттях мистецтво малювання на воді отримало назву ебру (тур. ebru). Цю техніку застосовували не тільки для виготовлення мармурового паперу, а й для створення цілих картин. 

У Російській імперії мармуровий папір називали «турецьким»,«строкатим» або «хвилястим». Спочатку його привозили з-за кордону, а в XIX столітті налагодили своє виробництво. Сьогодні прекрасні зразки такого паперу можна побачити як форзаци та палітурки антикварних книг. 

Існує безліч варіантів візерунків мармурового паперу. Найпоширенішими є: вертикальні та горизонтальні смуги, завитки, «іспанська хвиля» (хвилеподібний малюнок у вигляді діагональних смуг) і «камінь» (фактура натурального каменю, мармуру, створена за внаслідок бризків).

Сьогодні мистецтво ебру продовжує розвиватися і залишається популярним у багатьох країнах. Його використовують як для реставрації книг, так і в моді, дизайні інтер'єрів, виробництві текстилю та навіть цифровому мистецтві. 

У Туреччині ебру визнано національним надбанням і внесено до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО (2014 рік).