У 1946 році колекціонер творів мистецтва Елен Потьєвід (Helene Potjewyd) передала у Всесвітній музей у Відні кілька сотень малюнків та скульптурок, які вона збирала на Балі. Потьєвід народилася на Яві в сім'ї австрійського офіцера, який мав власну тютюнову плантацію. Після смерті першого чоловіка вона кілька років жила на Суматрі, де вивчала культуру місцевих жителів. Вийшовши заміж вдруге, Потьєвід почала керувати на Балі магазином сувенірів у готелі свого чоловіка.
Колекція Потьєвід зростала завдяки знайомству з художниками. Потьєвід знала архітектора та скульптора І Густі Ньоман Лемпада (I Gusti Nyoman Lempad). Лемпад проектував палаци та храми, а в останні роки життя створив сотні малюнків, заснованих на місцевому фольклорі. Ці малюнки, по суті, є ілюстраціями до різних казок: історії про сестер Баванг і Кесуна, казки про Цаплю і Краба та ін.
Одним із друзів Потьєвід був німецький художник-примітивіст Вальтер Шпіс, який перемалював близько 500 візерунків у стилі ламак. На Балі килимки ламак, сплетені з пальмового листя, мають ритуальне значення і є елементом декору вівтарів. Оскільки вони швидко ставали непридатними, Шпіс копіював зображені орнаменти. Візерунки прості, але кожен з них має своє символічне значення. Понад сорок таких малюнків завдяки Потьєвід потрапили до Всесвітнього музею.
Що стосується фігурок, які збирала Потьєвід, це в основному дерев'яні скульптурки, що зображають звичайних людей (воїнів, танцюристів) та різні божества. Предмети датовані другою половиною XIX – першою половиною XX століття, і становлять етнографічний інтерес.
Джерело:
weltmuseumwien.at
