Девонширські мисливські гобелени з колекції Музею Вікторії та Альберта

За часів Середньовіччя аристократи та багатії прикрашали стіни своїх осель гобеленами, які не тільки виконували декоративну функцію, а й утримували тепло в приміщеннях у холодні місяці. Одними з найбільших і найстаріших гобеленів, що збереглися до наших днів, є Девонширські мисливські гобелени(The Devonshire Hunting Tapestries). Це серія з чотирьох текстильних витворів мистецтва, виготовлених у період між 1430 і 1450 роками.

На думку фахівців Музею Вікторії та Альберта, Девонширські мисливські гобелени було створено в місті Аррас (Франція), яке славилося своїми майстернями з виробництва яскравих шпалер, оздоблених срібною і золотою ниткою. На жаль, ім'я майстра і замовника невідомі.

Чотири гобелени – «Полювання на кабана і ведмедя», «Полювання на лебедя і видру», «Соколине полювання» і «Полювання на оленя» – виконані з вовни з додаванням шовкових ниток для створення більш яскравих і деталізованих зображень. Їхні розміри вражають: 3,9–4,5 метра заввишки та 8–11,1 метра завширшки. 

Сюжети гобеленів присвячені полюванню – улюбленому заняттю середньовічної знаті. Полювання в той час вважалося не тільки розвагою, а й символом статусу, мужності та благородства.

На Девонширських гобеленах зображені чоловіки та жінки у вишуканому придворному одязі початку XV століття, зайняті полюванням на різних тварин: кабанів, ведмедів, оленів, видр, лебедів і качок. Ці сцени супроводжуються деталізованими зображеннями природи – лісів, полів і річок, що підкреслює зв'язок людини з навколишнім світом.

З лівого боку гобелена зображено полювання на кабана, а в центрі та праворуч – полювання на ведмедя. Піші чоловіки вражають списами кабана і ведмедя, перебуваючи на відносно безпечній відстані від тварин. У жінки, яка перетинає струмок у центрі переднього плану, на струмливому рукаві сукні розміщено напис Monte le Desire, що перекладається з французької як «прагніть до мети».

Це найширший гобелен із серії. На його передньому і середньому плані зображено сушу, а на задньому – море. Ліворуч відбувається полювання на видр: одну приштрикнули до землі, а іншу тримають підвішеною до палиці з гострим наконечником. Варто зазначити, що в середні віки видр цілеспрямовано винищували, оскільки ті були справжньою неприємністю для рибалок.

У центрі гобелена, поруч із невеликим замком, хлопчаки грабують лебедине гніздо. Вище над ними ще одна пара хлопчаків підіймається на дерево, щоб напасти на гніздо чаплі. На правому боці гобелена зображено полювання на ведмедя, де мисливці їдуть верхи на верблюді.

Лівий бік гобелена обрізано, тому сцена полювання не повна. Ліворуч дворяни їдуть верхи на конях, тримаючи на руках соколів. У центрі піші мисливці відпускають хижих птахів, щоб ті зловили качок зі ставка. Собаки поруч допомагають сполохувати здобич. На правому боці гобелена соколів відкликають.

Найменший гобелен із серії. За словами музейників, його неодноразово переробляли й доповнювали. З лівого боку гобелена зображений олень, на якого полюють дворяни з гончими. У центрі мисливці годують псів м'ясом нещодавно вбитого оленя – ритуал кюре, нагорода за полювання. Праворуч відбувається соколине полювання.

Фахівці Музею Вікторії та Альберта розповіли, що Девонширські мисливські гобелени вдалося датувати завдяки характерному дизайну одягу персонажів. Найбільш ранній із них – «Полювання на кабана і ведмедя», де зображені костюми 1425–1430 року. Далі йдуть гобелени «Соколине полювання» і «Полювання на лебедя і видру», на яких аристократи одягнені у вбрання 1430-х років. «Полювання на оленя» відображає моду 1440–1450 року

Назву «Девонширські» гобелени отримали завдяки родині герцогів Девонширських, яка володіла ними впродовж більш ніж 500 років. Імовірно, гобелени потрапили в Англію в XV або XVI столітті, можливо, як частина посагу або внаслідок торгових зв'язків з континентальною Європою. Приблизно до 1910 року вони прикрашали зали Гардвік-холлу у Дербіширі, потім їх перевезли в Чатсворт-хаус. Після смерті 10-го герцога Девонширського 1957 року серію з чотирьох гобеленів передали Музею Вікторії та Альберта в Лондоні, де вона зберігається і сьогодні.