Японські бронзові дзеркала: коротка історія і технологія виробництва

Дзеркала зазвичай розглядаються людьми як аксесуар для догляду за собою, але в Японії їх використовували не тільки для відображення свого образу. У японській культурі дзеркала є одним з найважливіших символів влади, шанованих як священні предмети, що уособлюють богів. Крім того, бронзові дзеркала викликають захоплення як предмети мистецтва, оскільки на їхньому зворотному боці зображені хитромудрі мальовничі візерунки. 

Технологію, необхідну для лиття металевих дзеркал, привезли до Японії з Китаю приблизно в період Яйой (III століття до н. е. – III століття н. е.). У період Хейан (794–1185) бронзове дзеркало входило до складу вишуканих туалетних наборів, використовуваних аристократами. 

Найбільш ранні дзеркала були створені за зразком китайських дзеркал, але з часом майстри почали зображати візерунки і пейзажі в японському стилі. У стародавні часи круглі дзеркала зазвичай мали кріплення в центрі задньої частини, через яке прикріплювали шнур. Такі дзеркала здебільшого підвішували в кімнаті, біля столу або комоду. 

Пізніше, коли з'явилися дзеркала з ручкою, малюнки на їхній задній стороні стали більш мальовничими. Ці дзеркала з візерунками на зворотному боці стали популярними серед простолюдинів у період Едо (1603–1868), а мотиви, які використовуються в цих малюнках, стали більш різноманітними.

Коли в період Мейдзі (1868–1912) стали популярними скляні дзеркала в європейському стилі, старі бронзові дзеркала поступово вийшли з ужитку. Професія коваля по металу, що спеціалізується на виготовленні дзеркал, також стала зникати. Виробництво бронзових дзеркал, ймовірно, взагалі припинилося б, якби майстри не продовжували виготовляти дзеркала, присвячені святиням і храмам. 

Після того, як бронзове дзеркало відливають зі сплаву олова і міді, його поверхню шліфують і полірують, а потім покривають золотом. Важливим завданням дзеркального майстра і сьогодні залишається повторне полірування дзеркал, зокрема священних. 

У минулому на кожному етапі виробництва дзеркал, включно з поліруванням дзеркал, працювали різні майстри. Однак сьогодні вся робота виконується одним майстром. Візерунки на зворотному боці дзеркал, як правило, пов'язані з природою і зображують рослини, квіти, тварин, птахів і метеликів, а також пейзажі або релігійні мотиви.

Форми, які використовуються для відливання бронзових дзеркал, виготовляють вручну із суглинку (ґрунту, що містить глину та пісок). Спочатку майстер змішує суглинок із в'яжучим складом і добавками для створення форми майбутнього дзеркала. Це стара технологія, яка використовується з давніх часів. 

На спеціальний каркас укладають три шари суглинку (великий, середній і дрібний), щоб зробити основу. Форма терпляче створюється шляхом вдавлення піску крихітним інструментом, схожим на шпатель. Майстер постійно стежить за тим, щоб піщана форма не зруйнувалася під час створення малюнка. Після того, як дизайн повністю створений, форму залишають сохнути у печі.

Коли форма готова, в неї заливають сплав міді та олова, і дають час, щоб охолонути. Після цього відлите бронзове дзеркало дістається з форми і шліфується. Таким способом майстер видаляє нерівності, що з'явилися під час лиття. Далі бронзове дзеркало обробляється за допомогою напилка, сена (інструменту, схожого на ніж) і точильного каменю, що дає можливість прибрати оксидну плівку з металу і максимально вирівняти поверхню.

Останнім етапом виробництва є полірування поверхні бронзового дзеркала деревним вугіллям. У минулому існував процес, відомий як хонтогі, за якого майстер з металу покривав бронзове дзеркало ртуттю. Зараз замість цього використовують нікель або його амальгаму.

Сьогодні старовинні бронзові дзеркала в доброму стані представляють історичний і колекційний інтерес. Багато сходознавців полюють за антикварними бронзовими дзеркалами з Азії, щоб поповнити свої зібрання прекрасними творами східного мистецтва.