Циліндр – знаковий капелюх XIX століття

Свій дизайн циліндр перейняв у капотена – пуританського капелюха, що з'явився в Англії XVI століття та був популярним серед мешканців невеличких міст і сіл до середини XVIII століття. У 1770-ті роки капотен став невід'ємним аксесуаром сільської моди у Франції. 

Перший циліндр (англ. top hat) розробив і виготовив Джордж Даннедж, капелюшник із графства Міддлсекс в Англії. Це був чоловічий капелюх, що мав тверду циліндричну форму, пласку тулію, стрічку та іноді вигнуті поля. 

Матеріалом для перших циліндрів слугувало боброве хутро, яке давало змогу зберегти форму капелюха під час дощу і не пропускало вологу. Такі капелюхи були досить дорогими, і їх могли дозволити собі тільки багатії та аристократи. 

Тривала робота з ртуттю часто призводила до отруєння, симптоми якого включали раннє недоумство, дратівливість, м'язові спазми, тремор, втрату слуху, зору, зубів і нігтів. Звідси й походять вирази «‎божевільний капелюшник», або «‎божевільний, як капелюшник». У виробництві капелюхів ртуть використовували до 1930-х років. 

До 1820-х років циліндр поширився по всій Європі. Його стали виготовляти не тільки з дорогого бобрового хутра, привезеного з США і Канади. Капелюшники використовували різні тканини, що зробило циліндр доступним капелюхом для всіх верств суспільства. Їх тепер могли носити чиновники, листоноші, сажотруси, поліцейські, а також інші службовці та цивільні особи. Здебільшого циліндри виготовляли чорного кольору, але ще були варіанти темно-зеленого, темно-коричневого і різних відтінків сірого.

Наприкінці 1820-х років циліндри зберігали свою високу тулію, яка сягала приблизно 22–30 см, що стало проблемою для любителів театру, де необхідно було знімати капелюх і здавати до гардеробу, або класти на підлогу. Розв'язати цю проблему взялося безліч капелюшників Європи, пропонуючи різні варіанти складних циліндрів, але перший шапокляк (фр. chapeau claque, від chapeau – капелюх і claque – удар долонею) з можливістю складати його у вертикальному напрямі розробив французький капелюшник Антуан Жібюс у 1834 році.

Шапокляк мав вбудований всередину циліндра механізм, що давав змогу складати капелюх лише вдаривши його зверху долонею. Цей новаторський капелюх можна було легко носити під пахвою, залишаючись модним джентльменом у будь-якому місці.

До середини XIX століття для виготовлення циліндрів капелюшники почали використовувати шовк, оскільки боброве хутро стало рідкістю, через різке зростання винищення бобрів в останні десятиліття. Шовкові циліндри були виготовлені зі спеціального капелюшного плюшу – м'якого, блискучого шовку, витканого на спеціальних ткацьких верстатах у Франції. 

Капелюшники наклеювали шовковий плюш на заздалегідь приготовану тверду форму (каркас), склеєну з кількох шарів тонкої тканини або марлі. До тулії прикріплювали верх циліндра і поля, внаслідок чого з'являлися шви, які приховували начосом плюшу. Завдяки шовку, циліндри тепер мали характерний блиск, що відрізняло їх від фетрових капелюхів. 

До кінця ХІХ століття циліндр замінив котелок, що був зручнішим для повсякденного життя в місті та його можна було виготовляти масово на фабриках, в той час як циліндри капелюшники робили вручну. 

Сьогодні циліндр використовується в церемоніальних заходах Західної Європи і США, а ще його можна зустріти в театрах і на маскарадах. А добре збережені старовинні екземпляри циліндрів з коробками популярні серед колекціонерів капелюхів. 

Маючи багату історію, циліндр залишається відомим капелюхом, що безпосередньо асоціюється з вікторіанською епохою, Англією та XIX століттям.